згоріти

ГА́СНУТИ (переставати горіти, світитися), ЗГАСА́ТИ (ІЗГАСА́ТИ), ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), ДОГАСА́ТИ, ГАСИ́ТИСЯ, ЗАГА́ШУВАТИСЯ, ТУ́ХНУТИ, ПОТУХА́ТИ, СТУХА́ТИ, ЗАТУХА́ТИ, УТУХА́ТИ (ВТУХА́ТИ), ПРИГАСА́ТИ, ПРИТУХА́ТИ (поступово); ДОГОРЯ́ТИ (ДОГОРА́ТИ), ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ) (до кінця); МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ (втрачаючи блиск, яскравість); ПРИМЕРКА́ТИ (поступово втрачаючи блиск, яскравість). — Док.: зга́снути (ізга́снути), зага́снути, пога́снути, уга́снути (вга́снути), дога́снути, погаси́тися, згаси́тися рідко поту́хнути, сту́хнути, зату́хнути, уту́хнути (вту́хнути), прига́снути, приту́хнути, приту́хти розм. догорі́ти, згорі́ти, поме́ркнути, поме́ркти, приме́ркнути, приме́ркти. Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять (прислів'я); Вже й смеркло, вже й ніч настала, і другі півні заспівали, а світло не згасало в кімнаті (І. Нечуй-Левицький); Каганець ізгас (Марко Вовчок); Книжки не хотіли горіти, обвуглювались по краях, вогонь загасав (О. Полторацький); Горіло світло, погасало, Погасло... (Т. Шевченко); Іскра тихо тліла, не вгасала, І розгорілася багаттям (Леся Українка); Догасає вогнище; Сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (С. Васильченко); Ой ішов я через село, всюди ся світило, Куди я мав повертати, там ся загасило (коломийка); У його хаті потухло зовсім.. Далі й по других вікнах стало тухнути (Панас Мирний); Над Одесою стухали заграви (В. Кучер); Поволі затухали вогні на бородінському полі (П. Кочура); Полум'я почало втухати (І. Ле); Дотлівають цурпалки у вогнищі, зовсім пригасають (Т. Масенко); Заграва все притухала і притухала, розсипаючи по обрію жовтогарячий жар (О. Донченко); Край шляху, в долинці, догоряє вогнище (М. Коцюбинський); Вже друга свічка догорала (Я. Качура); Вже згорає неба край на крайках степів (Ю. Яновський); Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Спалахували й примеркали, і знову спалахували, щоб знову примеркнути — смолоскипи (Ю. Смолич).

ГНИ́ТИ (псуватися під впливом мікроорганізмів), ГНИ́СТИ́, ЗАГНИВА́ТИ, ЗГНИВА́ТИ (ЗОГНИВА́ТИ рідше), РОЗКЛАДА́ТИСЯ, ТЛІ́ТИ, ПЕРЕТЛІВА́ТИ, СТЛІВА́ТИ, ПРІ́ТИ, ЗОПРІВА́ТИ рідше, ГОРІ́ТИ (під дією вологи й тепла). — Док.: згни́ти (зігни́ти) (зогни́ти), згни́сти́ (зігни́сти́) (зогни́сти́), загни́ти, загни́сти́, розкла́стися, перетлі́ти, стлі́ти, зіпрі́ти (зопрі́ти), згорі́ти. Мочить дощ у незарамлені вікна, свистять вітри зимової доби і навівають повно снігу. Все гниє і валиться поволі (Г. Хоткевич); Дошки посіріли, де-не-де почали навіть загнивати (Ю. Шовкопляс); Стебло пшениці виростає з розбухлого зерна, що, давши йому життя, згниває (П. Колесник); А там саме на поляні груша зогниває (С. Руданський); Коли погибає кривоніс (пташка), труп його не гниє, не розкладається десятки років.. Засихає і лежить собі (О. Копиленко); На захід полинув би я, Де цвітуть моїх предків поля, Де в замку пустельнім.. Тліють кості занедбані їх (М. Зеров); В тріщинах набивалося листя, щоб перетліти і віддати себе землі (Григорій Тютюнник); — Хата в нас стара, підлога стліла (Ю. Збанацький); Четверо чоловіків.. скаржились на осінь: бо заливає водою кагати, бо гниє в полі незаскиртована солома, бо пріє на корені кукурудза (Ю. Мушкетик); Сіно горить у стіжках.

ГОРІ́ТИ (піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем; також про вогонь); ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛИХА́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. рідше, ФАХКОТІ́ТИ діал. (з яскравим полум'ям); ТЛІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, Я́ТРИ́ТИСЯ (повільно, без полум'я); ДИМИ́ТИ, ДИМІ́ТИ (виділяючи дим); ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ), ВИГОРЯ́ТИ (ВИГОРА́ТИ), ЗОТЛІВА́ТИ (ЗІТЛІВА́ТИ) (до кінця); ПАЛИ́ТИСЯ (також із метою опалення, освітлення). Горів хутір. В пусте небо звивався дим і прах пожежі (О. Довженко); Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (І. Котляревський); Хата палахкотіла, мов купа сухого хмизу (В. Петльований); Вже горять листи брехливі, Клятви розсипаються в золі, Поцілунки палахтять жагливі... Що було дорожче на землі? (переклад М. Лукаша); Гаряче море хліба навкруги наче паленіє (Грицько Григоренко); Вогонь полум'яніє зеленими язиками листків, пишними султанами суцвіть, дорідними янтарево-золотими качанами (І. Волошин); Поля пломеніли в диму (С. Голованівський); Курява й вогонь жахтить (В. Кучер); Поломеніють сосни (М. Рильський); У боїв буруні полихає край... (В. Сосюра); На комині маленьким жовтим язичком кліпає і фахкотить каганчик (М. Стельмах); Червоними загравали запалали ліси, а нижче жевріли, тліли кущі ялівнику (С. Чорнобривець); Вона кинулась до хати, але там жаріли лише головешки та стрибало де-не-де полум'я (М. Коцюбинський); В попільниці ятрився тліючий жар недопалків (А. Хорунжий); Ворожі літаки Димлять-горять в смертельному вогні (М. Гірник); Як та купина, що горить — не згора, Живе (Україна) у стежках, у дібровах (В. Сосюра); Ні лезо, ні куля не брали його, і навіть мотузки на ньому згоряли (Ю. Смолич); Дивись-но: вигоряє світ шарами. Ця чорнота попереду — в зірках. О скільки їх, забутих сонць, довкола старого сяйва, стільки надовкруг, що треба мати хист, щоб не згоріти (В. Стус); Добро палиться, та нічого не вариться (М. Номис); Палилося декілька ламп і свічок (І. Франко). — Пор. 1. згорі́ти.

ЗГОРІ́ТИ (знищитися вогнем), СПАЛИ́ТИСЯ, ПРОГОРІ́ТИ, ПЕРЕГОРІ́ТИ, ВИ́ГОРІТИ, СПОПЕЛІ́ТИ, ЗДИ́МІТИ (ЗДИМІ́ТИ) діал. (до кінця, до останку). — Недок.: згоря́ти (згора́ти), пали́тися, спа́люватися, прогоря́ти (прогора́ти), перегоря́ти (перегора́ти), вигоря́ти (вигора́ти), попелі́ти. У стайнях ревіла прив'язана худоба, душачись у диму і згоряючи живцем (О. Гончар); Добро палиться, та нічого не варить (М. Номис); Уночі в превеликий вітер загорілась невеличка халабудка, та од тієї халабудки спалився і ввесь хутір (О. Стороженко); Міст, перегорівши, з гуркотом повалився в воду (О. Гончар); — Нащо він штемпелі попсував?.. Треба кинути в огонь, нехай отам попеліють разом із свідоцтвами (Лесь Мартович); Слобода, здимівши, дотлівала в пожарищі (О. Ільченко). — Пор. I. горі́ти.

СО́ХНУТИ (СХНУ́ТИ рідше) (про рослини — ставати сухим, гинути), ЗАСИХА́ТИ, УСИХА́ТИ (ВСИХА́ТИ), ПОСИХА́ТИ, ЗСИХА́ТИ, ВІДМИРА́ТИ, ВІДСИХА́ТИ (про окрему частину рослини — гілку, пагін тощо); ЧА́ХНУТИ (повільно); ПЕРЕСИХА́ТИ (ставати дуже сухим); ГОРІ́ТИ, ВИГОРЯ́ТИ (ВИГОРА́ТИ) (від спеки). — Док.: засо́хнути, засо́хти, засхнути діал. усо́хнути (всо́хнути), усо́хти (всо́хти), усхну́ти (всхну́ти) діал. посо́хнути (посохти) (посхну́ти), зсо́хнути (зсо́хти), відме́рти, відсо́хнути, зача́хнути, пересо́хнути, згорі́ти, ви́горіти, погорі́ти (про все або в багатьох місцях). Яблунька не цвіла, а сохла на бідному кам'яному ґрунті (С. Чорнобривець); На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Я. Щоголів); В яру криниця завалилась, Верба усохла, повалилась (Т. Шевченко); Зверху сосна усихає (пісня); В діда Данила всі дерева всохли (Ю. Мокрієв); Затоптаний, збитий копитом, полин пересох і зачах (Я. Шпорта); Трава геть вигоріла на сонці.

УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ) (про людину — перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́ заст., ПЕРЕСТА́ВИТИСЯ заст., ВИ́ТЯГТИСЯ розм., КІНЧИ́ТИСЯ розм., СКІНЧИ́ТИСЯ розм., СКАПУ́СТИТИСЯ розм., СКАПУ́ТИТИСЯ розм., ДІЙТИ́ розм., ОДУБІ́ТИ зневажл., ОДУБИ́ТИСЯ зневажл., ОДУ́БНУТИ зневажл., ОДУ́БТИ зневажл. рідко, ҐИ́ҐНУТИ вульг., ВІДУМЕ́РТИ діал., ЛУ́НУТИ діал., СКАПА́РИТИСЯ діал.; ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИ розм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). — Недок.: умира́ти (вмира́ти), помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти (догора́ти), згоряти (згорати), до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла (мати) неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); — Ти ще скапустишся у мене! — Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п'яний і одубів (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); — Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); — Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); (Семен:) Я думав, що тебе... (Микита:) Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); — Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).