здивовання

ЗДИВУВА́ННЯ (почуття, стан людини, викликані сильним враженням від чогось незвичайного, дивного, незрозумілого), ПО́ДИВ, ЗДИВО́ВАННЯ, ЗЧУДУВА́ННЯ, ДИВУВА́ННЯ рідше, ЗАЧУДО́ВАННЯ (ЗАЧУДУВА́ННЯ) підсил., ДИВОВИ́ЖА розм., ЗДУМІ́ННЯ діал. Христина зупинилася біля вітряка і заніміла від здивування: невтомні крила його були білі й іскристі, мов зліплені з срібла (М. Стельмах); Михайлина від подиву не могла промовити й слова. Перед нею стояв син, але вона не впізнала його (Ю. Збанацький); Відчинивши двері до передпокою, вона рвучко оглянулась, і Валентин Модестович побачив в її очах і здивовання, і деяку розгубленість (Ю. Шовкопляс); Київ приймав церков Софії дивуванням і захопленням (П. Загребельний); Вигук зачудовання вихопився у юрби: модель перелетіла через верхівку дерева (О. Донченко); Ніхто не в силі описати його зачудування, коли побачив скарбницю зовсім порожню (І. Франко); На дивовижу всім дворовим, винесла та течія й панську горничну Катрю з двору на волю! (Панас Мирний); (Килина (оговтавшись від здуміння, ворожо):) Чи ба! Я в добрий час тобі сказала! (Леся Українка).