землянин

СЕЛЯНИ́Н (той, хто живе в селі і займається сільським господарством), ДЯ́ДЬКО розм., СЕЛЮ́К зневажл., МУЖИ́К заст., ГРЕЧКОСІ́Й заст., зневажл., ЦІПОВ'Я́З заст., ПОСПОЛИ́ТИЙ заст., ЗЕМЛЯНИ́Н заст., ХЛОП заст., ПОСЕЛЯ́НИН заст., ЧОРНОСО́ШНИК заст., ЦАРА́НИН діал. Важка хліборобська праця... Тим до неї ще змалечку привчають селяни дітей (Панас Мирний); Якийсь дядько віз конячиною в поле гній (П. Загребельний); Сама земля панові не родить — мужик робить (прислів'я); Юнак одразу спостеріг зневагу в цих панів до себе, До гречкосія мужика (С. Воскрекасенко); — І хто ж? Отой ціпов'яз має видерти в нього з-під носа ту землю? (М. Коцюбинський); — Нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право (П. Куліш); — Та ми сюди на селище прийшли, у земляни пишемось любчівські (Марко Вовчок); Лубенські старости зігнали з села хлопів з плугами, звеліли виорати увесь двір (І. Нечуй-Левицький); Наскільки мені відомо, тут сидять найбідніші поселяни? (М. Стельмах); На тварину робочу обернули пани волоського царанина (І. Ле). — Пор. хліборо́б.