злюка

ВІ́ДЬМА зневажл., лайл. (про злу, сварливу або потворну жінку), МЕГЕ́РА, ЗЛЮ́КА, ГА́РПІЯ, ГАРГА́РА діал.; БА́БА-ЯГА́, ЯГА́, КАРГА́ (перев. про стару); ФУ́РІЯ (перев. про розлючену). — Щасливий ти, Якове! — казав він, — щасливий! Он твоя? — сидить... тиха та мирна... А глянь на мою? Відьма... А все-таки я її люблю (Панас Мирний); Теща малювала-ся йому страшною мегерою (П. Загребельний); — А що ти робитимеш, коли султан тебе розлюбить через оцю гарпію? (З. Тулуб); — У тебе не хазяйка — баба-яга. Я заходив уже сьогодні. Вигнала (А. Головко); Недавно на другій женився, Та, бач, в рахунку помилився, Із жару в полом'я попав; Щоб од яги як одв'язаться, То мусив в військо записаться (І. Котляревський); — Що вона (бабка) говорить, клята карга! — змертвілими губами прохрипів сам до себе майор (Ю. Бедзик); Несподівано розчинилися двері й висока, чорна, якась довгобраза, довгорука, довгонога фурія влетіла в хату (Л. Яновська). — Пор. злю́ка.

ЗЛЮ́КА розм. (дуже зла, сердита людина), ЗЛЮ́ЧКА розм.; ФУ́РІЯ розм. (зла, сварлива або розлючена жінка). Сьогодні навіть найбільші злюки мусили визнати, що дружина Погодняка виглядає чарівно (Я. Галан); (Зіна:) Злючка, потвора, носорог! І я ще, дурна, хотіла йому пробачити (І. Кочерга); Несподівано розчинилися двері й висока, чорна, якась довгобраза, довгорука, довгонога фурія влетіла в хату (Л. Яновська). — Пор. 2. ві́дьма.