злягти

ЗАТИХА́ТИ (про звуки, шум і т. п. — переставати чутися, лунати), СТИХА́ТИ, ВТИХА́ТИ (УТИХА́ТИ), ТИ́ХНУТИ, ТИХІ́ШАТИ (ТИ́ХШАТИ), СТИ́ШУВАТИСЯ, УЩУХА́ТИ (ВЩУХА́ТИ), ЗАГЛУХА́ТИ, ГЛУ́ХНУТИ, ГА́СНУТИ, ЗГАСА́ТИ, ВГАСА́ТИ (УГАСА́ТИ), ПОГАСА́ТИ, ЗАВМИРА́ТИ, ПРИМОВКА́ТИ, ПРИТИХА́ТИ, ПРИГЛУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ЗЛЯГА́ТИ, ПЕРЕЛЯГА́ТИ (поступово слабшати); ЗАМОВКА́ТИ, ЗМОВКА́ТИ, МО́ВКНУТИ, ПРОПАДА́ТИ, ПЕРЕСТАВА́ТИ (зовсім). — Док.: зати́хнути, сти́хнути, вти́хнути (ути́хнути), поти́хшати, сти́шитися, ущу́хнути (вщу́хнути), заглу́хнути, зга́снути, вга́снути (уга́снути), пога́снути, завме́рти, примо́вкнути, прити́хнути, приглу́хнути, прига́снути, поту́хнути, злягти́, перелягти́, замо́вкнути, змо́вкнути, пропа́сти, переста́ти. Хоменко стояв на ґанку здуманий і прислухався в жалю, як десь за хатами на вигоні затихав жалібний спів (А. Головко); І той шелест помаленьку стихав, доки зовсім не стих ... (І. Нечуй-Левицький); Гомін поволі став утихати (А. Головко); Шуршання людської ходи в тумані майне де-не-де І тихне, пригашене враз сирою, як яма, імлою (М. Бажан); Крик і галас враз ущухли (Ю. Смолич); Десь віддаляючись, заглухав танковий шум (І. Ле); За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (П. Колесник); Вечоріє.. Тихше б'ється хвиля в береги... Гаснуть звуки (Є. Плужник); Десь звучать ридання, десь звучать прокльони... Пісня завмирає, пісня погаса (М. Рильський); Розмову перервали дивні звуки музики.. Раз притихали, потім зривалися гучними акордами і знов завмирали (Мирослав Ірчан); Чути було, як .. злягає тупіт ніг, як все тихше і тихше риплять вози (С. Скляренко); Тихша дзвін трамваїв, замовкає мова, перехожих кроки, вигуки й пісні (В. Сосюра); Над плавнями, по всьому Задніпров'ю від Хортиці до Нікополя й нижче не змовкав гул канонади (О. Гончар); Мовкнуть гучнії струмки під льодами, з шумом чарівним із гір не пливуть... (Уляна Кравченко); Гомін бою затихав, віддаляючись за Данелевські горби, огортався синьою млою, пропадав (Григорій Тютюнник).

ЗАХВОРІ́ТИ (стати хворим), ЗАНЕДУ́ЖАТИ, ЗАСЛА́БНУТИ розм., ЗАСЛА́БТИ розм., ЗАСЛАБІ́ТИ розм., ЗАЧАВЛІ́ТИ розм., РОЗНЕДУ́ЖАТИСЯ розм., РОЗХВОРІ́ТИСЯ розм., РОЗНЕМОГТИ́СЯ розм., ЗАХОРУВА́ТИ діал., ЗАХОРІ́ТИ діал.; ЛЯГТИ́, ЗЛЯГТИ́, ОБЛЯГТИ́ рідко (тяжко захворіти); ПРИХВОРІ́ТИ, ПРИБОЛІ́ТИ розм., ПРИСЛА́БНУТИ розм. (у легкій формі). — Недок.: захво́рювати, занеду́жувати. Волина мама несподівано захворіла на запалення легенів (Ю. Яновський); Після смерті чоловіка Марія героїчно билася з нуждою, але потім занедужала якоюсь загадковою хворобою і померла (Григорій Тютюнник); Вночі вона вже заслабла. Тіло запалилось гарячкою (І. Нечуй-Левицький); В суботу заслабіла (мила), В неділю лежала, В понеділок умерла (П. Чубинський); Та вона таки швидко.. зачавліла і скоро дуба дала (Г. Квітка-Основ'яненко); По маневрах він захорував і пролежав більше місяця (І. Франко); — По дорозі захорів у неї брат маленький (А. Головко); Через тиждень Нимидора лягла й більше вже не вставала (І. Нечуй-Левицький); Якогось осіннього дня Іван Іванович застудився, зліг і незабаром помер (М. Рильський); Обліг мій братчик, лежить (Словник Б. Грінченка); Ганна Остапівна знов прихворіла, а Марися цілі дні заклопотана влаштуванням літнього табору (О. Гончар).

ЛЯГА́ТИ (про людей та деяких тварин — приймати горизонтальне положення), ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, ЗЛЯГА́ТИ розм., КЛА́СТИСЯ розм., ОБЛЯГА́ТИСЯ розм. рідше; РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗВА́ЛЮВАТИСЯ розм. (лягати вільно, невимушено, розкинувшись); ЗАЛЯГА́ТИ (лягати надовго); РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯ рідше (лягати пластом); ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯ́ГУВАТИСЯ, РОЗТЯГА́ТИСЯ, РОЗТЯ́ГУВАТИСЯ (витягнувшись на весь зріст). — Док.: лягти́, припа́сти, опусти́тися, злягти́, покла́стися, положи́тися, облягти́ся, розлягти́ся, розвали́тися, залягти́, розпласта́тися, розплата́тися, простягти́ся, простягну́тися, протягти́ся, протягну́тися, розтягти́ся, розтягну́тися, улаштува́тися (влаштува́тися). Яків лягає на ліжко (М. Стельмах); Довгим, вузьким коридором він іде під охороною до своєї камери і падає на полотняні нари (М. Стельмах); Раз у раз спиняючись, перечікуючи і припадаючи до землі, проповзла вона метрів із п'ятнадцять (Ю. Смолич); Але Василина вже безвільно, без жодного крику опускалася на сніг (М. Стельмах); Батько був сухий, худий, заморений; прийде було додому — та й зляже (Панас Мирний); Сьогодні вона наготовилася оце кластися вдруге, щоб поспати перед вечірнім чаєм (А. Кримський); Лазар замовк, поклався на ліжко, заплющив очі і став чекати (М. Коцюбинський); Хочуть (діти) його відпровадити додому, а він не хоче: положився на лавці, просить, що вже не буде ні стогнати, ні йойкати (С. Ковалів); Колгосп не хотів спати увечері, долаючи стару сільську традицію облягатися із заходом сонця (Б. Харчук); Кіно.. літом крутили прямо надворі, в садку. Глядачі розлягалися прямісінько на траві (Григорій Тютюнник); Досить-таки атлетичного складу хлопчина не тільки не злякався суворого голосу, а більше того — демонстративно розвалився на ліжку (Ю. Збанацький); Батько, пообідавши, заліг спати (Ю. Смолич); Він безсило, як підстрелений птах, розпластується на килимі (Д. Ткач); Прискочив (Василь) до Йвася, що розплатавшись на траві проти сонця, спав, як убитий (Панас Мирний); Потомлені бійці з насолодою простяглися на теплій землі (П. Панч); Хлопчик розтягся на сухому торішньому листі, стомлений (О. Іваненко); По обіді обсядуться всі гуртом під хатою, як кому вигідніш — хто в холодку на призьбі, хто на сонці, спину гріючи, на спориші розтягнеться (А. Головко).

ОБПИРА́ТИСЯ (ОПИРАТИСЯ) на що, об що (прихилятися до чого-небудь, переносячи на нього частину ваги свого тіла), СПИРА́ТИСЯ, УПИРА́ТИСЯ (ВПИРА́ТИСЯ) в що, ПІДПИРА́ТИСЯ чим рідше і на що, ЗЛЯГА́ТИ на що. — Док.: обпе́ртися (обіпе́ртися) (опе́ртися), спе́ртися, зіпе́ртися, упе́ртися (впе́ртися), підпе́ртися, злягти́. Рибалки тягли кодоли, ступаючи на кілька ступнів задом уперед і з усієї сили обпираючись станом об дерев'яні лями (І. Нечуй-Левицький); Спочинь! На заступ вірний обіпрись і слухай, і дивись, і не дивуйся (М. Рильський); Один із них був уже старий, ішов поволі, опираючись на палиці (І. Франко); Годі вже читати; і він сперся вже на спинку свого крісла (Г. Хоткевич); Двоє молодих хлопців упираються в дно ріки довгими й товстими жердинами (О. Донченко); Партицький жужмом одсовує від себе купу газет, злягає ліктями на стіл (П. Колесник).

ОСІДА́ТИ (переміщатися вниз під дією ваги, ущільнення і т. ін.), ОСУВА́ТИСЯ, СІДА́ТИ, УСІДА́ТИСЯ (ВСІДА́ТИСЯ) розм., ЗЛЯГА́ТИ розм., НАДСІДА́ТИ розм., ВРОСТА́ТИ (УРОСТА́ТИ) розм.; ВГРУЗА́ТИ (УГРУЗАТИ) розм. (про будівлю); ПРОГРУЗА́ТИ (переміщатися вниз, утворюючи заглибину). — Док.: осі́сти, осу́нутися, сі́сти, усісти, усі́стися (всі́стися), злягти́, надсі́сти, врости́ (урости), вгру́знути (угру́знути), вгру́зти (угру́зти), прогру́знути, прогру́зти рідше. Хата осіла й трохи перехнябилась набік, на причілок (І. Нечуй-Левицький); Саме в горішніх некріплених уступах покрівля помітно осувалася, кілька стояків тріснуло, розщепилося (І. Волошин); В стіжку, сідаючи, тихо шелестіло сіно (С. Чорнобривець); Як цар побачив, що бракує багато грошей, поскаржився цариці. — Як се може бути? Чи наші гроші усілися, чи хтось їх краде? (казка); 1073 року почали мурувати Успенську церкву Печерського монастиря, а закінчили її, ймовірно, 1078-го, після чого вичікували років зо три, доки добре всядуться стіни (з журналу); Покрівля, правда, старувата, злягла, зеленим мохом узялася (І. Цюпа); Гора надсіла і хату завалила (Словник Б. Грінченка); Стара церква вже вросла в землю; Стеля повагом осідає ще нижче. Тепер вона вгрузає своїм горбом у темряву (І. Микитенко); Сніг легко прогрузав і не скрипів під ногами (І. Ле і О. Левада).