зроду-звіку

ДАВНО́ (протягом тривалого часу), ЗВІ́КУ-ЗРО́ДУ (ЗРО́ДУ-ЗВІ́КУ) підсил., СТО ЛІТ (РО́КІВ) підсил., ДАВНІ́СІНЬКО розм.; ДО́ВГО (дотепер). — Я Кумськая зовусь Сивилла.., Давно живу на світі я! (І. Котляревський); Сіробаба став смачно закушувать, припрошуючи і льотчиків теж: — Це вам не оті спецконсерви, що сто років на складі лежали (О. Гончар); — Хочете душу узяти, зараз вам її і заручу.. — Душу! Та вона вже давнісінько моя (Г. Квітка-Основ'яненко); Добре, коли для кожної людини він (світ) є, існує, триває якщо не вічно, то довго (Є. Гуцало). — Пор. зда́вна.

ЗДА́ВНА (з давніх часів), ВІДДА́ВНА, СПРАДА́ВНА підсил., З ДА́ВНІХ-ДАВЕ́Н підсил., З ДА́ВНЬОГО-ДА́ВНА підсил., ЗДАВЕ́Н розм., ЗРО́ДУ підсил. розм., ЗРО́ДУ-ВІ́КУ (ЗРО́ДУ-ЗВІ́КУ) підсил. розм., ЗДАВЕ́Н-ДА́ВНА діал., ЗДА́ВНУ діал., СПОЗАДА́ВНА (СПОЗАДА́ВНЯ) рідко. Очеретом тут здавна вкривають хати, з очерету господар ставить довкола садиби лісу-загорожу (О. Гончар); З давніх-давен через село Медвин пролягає лебединий шлях (М. Стельмах); Був собі дід та баба. З давнього-давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили (Т. Шевченко); Здавен було марю: коли б мені сила, то я б у той храм таємничий вступила, де світять крізь пітьму науки дива (Леся Українка); Так здобув народ свободу, що про неї мріяв зроду (Л. Первомайський); Здавен-давна він привик, що його серце стискається при в'їзді в руське село (І. Франко); Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була? (Марко Вовчок); Був у нас мальований глечик для води, спозадавня був (С. Васильченко). — Пор. 2. давно́, споконві́ку.

НІКО́ЛИ (ні в який час, ні за яких обставин); ЗРО́ДУ підсил. розм., ЗРО́ДУ-ВІ́КУ (ЗРО́ДУ-ЗВІ́КУ) підсил. розм. (при заперечних дієсловах — про минуле); ДОВІ́КУ підсил., ПОВІ́К підсил., ПОВІ́КИ рідше, ВІК підсил. розм., ПОВІ́К-ВІ́КИ (ПОВІ́К-ВІКІ́В) підсил. поет., ВВІК (УВІ́К) підсил. розм., ВОВІ́К (ВОВІ́КИ) заст., підсил. розм. (при заперечних дієсловах — у майбутньому). На острові, де, здавалося, ще ніколи не ступала людина, водилися сайгаки (З. Тулуб); Стали ми обидві, як укопані, та й стоїмо, дивимось одна на другу, неначе зроду не бачились (І. Нечуй-Левицький); Хай цей сон проклятий Грабіжникам не сниться — Довіку не топтати Їм нашої пшениці (М. Рильський); Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне (Т. Шевченко); І дав (Клим) собі зарік, Що він не буде брать горілки в рот вовік (Л. Боровиковський).