зрозуміти

ДОДУ́МАТИСЯ до чого (розмірковуючи, зробити певні висновки), ЗМІРКУВА́ТИ що, ДОМІРКУВА́ТИСЯ, ВИ́МІРКУВАТИ що, ПРИДУ́МАТИ що, ДОДУ́МАТИ що, ДІЙТИ́ чого, до чого, ДОБРА́ТИ (ДІБРА́ТИ) чого, розм., ПРИХИТРИ́ТИСЯ з інфін., розм., УМУДРУВА́ТИ (ВМУДРУВА́ТИ) що, розм., ДОМУДРУВА́ТИСЯ розм., ДОМИ́СЛИТИСЯ розм., ДОКУМЕ́КАТИ що, розм., ДОКУМЕ́КАТИСЯ розм., ДОМІЗКУВА́ТИСЯ розм., ДОРОЗУМІ́ТИСЯ розм., ПРИРОЗУМІ́ТИ що, з інфін., розм., УМУДРИ́ТИСЯ (ВМУДРИ́ТИСЯ) з інфін., розм., ПОКМІ́ТИТИ що, діал., ЗМУДРУВА́ТИ що, діал., ЗМИ́СЛИТИ що, діал., ДОВМИ́ТИСЯ діал., ДОГЛУ́ПАТИСЯ діал.; ЗНАЙТИ́СЯ (не розгубившись, вийти зі скрутного становища). — Недок.: доду́муватися, змірко́вувати рідше домірко́вуватися, вимірко́вувати, приду́мувати, доду́мувати, дохо́дити, добира́ти, прихитря́тися (прихи́трюватися рідше), доми́слюватися, куме́кати, дорозуміва́тися, умудря́тися (вмудря́тися), доу́муватися, доглу́пуватися, знахо́дитися рідше. — От ти говорив, що місто погане, а село хороше, а до того й не додумався, що люди з мозолями і в місті, і в селі є (Григорій Тютюнник); Захоплені в полон гітлерівські офіцери не можуть зміркувати, яким чином Червона Армія так швидко опинилася в Відні (О. Левада); Денис Ісакович народився мисливцем і рибалкою. А ким він іще міг би бути — можна доміркуватися з того, що я оповім(М. Рильський); — Отак і ми, мовляв, як оце ви: міркували та й виміркували: немає іншого порятунку, як тільки одбиватись од козаків (А. Головко); — Гаразд, Романе. Про це пізніше разом поміркуєм. Щось, може, розумніше придумаєм (М. Стельмах); Пішов (цар) любенько погулять І одпочить. Та, спочивавши, Додумать, як би то скувать Кайдани на римлян (Т. Шевченко); Люди не зразу дійшли до того, щоб свої слова виписувати чи вичерчувати (Панас Мирний); — Я ніяк не доберу, що з ним коїться (Є. Гуцало); Так усе добре, спасибі за ласку, добродії умудрували (Словник Б. Грінченка); Я й домудрувався, Лиш сокиру притащив, З дупла прорубався (С. Руданський); Панас Олексійович домислився роботу м'язів перекласти на пневматику (І. Волошин); Коли зник (хлопець), аж тоді я докумекав, що треба було затримати або хоч запитати — хто він? (Є. Кравченко); Її серце відчуло біду раніше, ніж докумекався чоловік (П. Панч); (Надежда:) Якщо ви вже домізкувались до того, що грамота — розумові очі, то навчу (читати) (М. Кропивницький); Колись наші славні предки, запорожці, дорозумілися.. висловити в листі султанові свою бойову програму (І. Ле); Їх же ціле село. І не прирозуміли, що зробить, злякались купки дуків! (А. Тесленко); Мій Клим подумав — і вмудрився: Хотів Кобилку Клим не їсти приучить, І Шкапа мусила постить (Л. Боровиковський); Іван з властивою всім бідним догадливістю.. покмітив, чого татові хибує (І. Франко); Ти ба! Не всякий так змудрує, як сам Виргилій намалює (І. Котляревський); Важко було цим простим і чесним людям змислити все, що коїли фашисти (І. Волошин); Він довмився, що посіяти (Словник Б. Грінченка); Люди не могли дійти, відки воно береться те добро у Гершка, але швидко доглупались (І. Франко); Андрій не знайшовся, що сказати, хотів сказати щось уїдливе, але не знайшов потрібних слів (І. Багряний). — Пор. 1. зрозумі́ти.

ЗАСВО́ЇТИ що (у процесі вивчення чого-небудь, ознайомлення з чимось набути якихось знань, зрозуміти, уяснити щось), ОСВО́ЇТИ, ОПАНУВА́ТИ, ОВОЛОДІ́ТИ чим, ОСЯГНУ́ТИ, ОСЯГТИ́, ПОГЛИ́НУТИ (глибоко, міцно); ПОДУ́ЖАТИ, ПОБОРО́ТИ, ПЕРЕБОРО́ТИ, ОСИ́ЛИТИ розм. (подолавши значні труднощі). — Недок.: засво́ювати, осво́ювати, опано́вувати, оволодіва́ти, осяга́ти, поглина́ти, поду́жувати, побо́рювати, перебо́рювати, оси́лювати. Учитель порадив, як нам треба повторювати те, що вже вивчено, як краще засвоїти правила (О. Донченко); Ми повинні.. освоїти всі досягнення попередніх епох для кіно як мистецтва синтетичного (О. Довженко); Ігор Пантелійович сам заходився вчити Діну, допомагаючи їй опанувати нескладні функції рахівника (Л. Дмитерко); Чудово оволодівши мовою, він з захопленням прочитав поему "Садді Іскендерій" великого Навої (І. Ле); Школу закінчила (Ліна) ось із медаллю, опанувавши програмні науки, але всім єством вона прагне осягнути ще одну науку, може, найглибшу науку про те, як жити людині (О. Гончар); Він осилював її (науку) з усією пристрастю своєї впертої натури (С. Чорнобривець). — Пор. 2. вивча́ти, 1. зрозумі́ти.

ЗРОЗУМІ́ТИ що і без додатка (правильно сприйняти зміст, значення, суть чого-небудь), ЗБАГНУ́ТИ, УБАГНУ́ТИ (ВБАГНУ́ТИ) розм., УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм., УТЯ́МИТИ (ВТЯ́МИТИ) розм., ЗМЕТИКУВА́ТИ розм., УТОРО́ПАТИ (ВТОРО́ПАТИ) розм., РОЗТОРО́ПАТИ розм., РОЗЧО́ВПАТИ розм., РОЗЧУ́ХАТИ розм., РОЗШОЛО́ПАТИ (РОЗЧОЛО́ПАТИ) розм., ЗМИКИ́ТИТИ розм., ВТЕЛЕ́ПАТИ фам., УРОЗУМІ́ТИ (ВРОЗУМІ́ТИ) заст., РОЗЧУ́МАТИ діал., ЗМІРКУВА́ТИ діал., ВИ́РОЗУМІТИ рідко; УЛОВИ́ТИ (ВЛОВИ́ТИ), УХОПИ́ТИ (ВХОПИ́ТИ), СХОПИ́ТИ розм. (швидко, легко); РОЗІБРА́ТИСЯ у чому, РОЗГАДА́ТИ, РОЗКУСИ́ТИ розм., РОЗКУМЕ́КАТИ фам. (щось складне, неясне, заплутане). — Недок.: розумі́ти, тя́мити, уло́влювати (вло́влювати), схо́плювати, розбира́тися, розга́дувати, розку́шувати рідко. Прочитавши кілька рядків і не зрозумівши змісту, він закрив книжку (Григорій Тютюнник); Тут мій герой не те щоб дрейфив, а просто говорив, що його не так зрозуміли (М. Хвильовий); Роман з болем і жалістю збагнув, що стара й досі виглядає свого Івана (М. Стельмах); Спершу нічого не міг утямити, тільки дивився пильно, й на його смаглявому виду з'явився переляк (Є. Гуцало); З отих криків годі було щось уторопати. Цигуля не із слів зрозумів, а просто відчув серцем, що все провалилося (А. Головко); Зразу він наче не розчовпав, про що річ, але за мить страшна думка блиснула йому в голові (М. Коцюбинський); Він спершу не розумів, про що йдеться, а коли розшолопав, куди навертає Сагайдак, то йому одразу аж млосно стало (С. Добровольський); Ніхто в Терпінні не змикитив, яку вигоду матиме Дрочило від пастухування свого приймаченка (І. Головченко і О. Мусієнко); (Старшина:) Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумієте (І. Карпенко-Карий); Не міг вирозуміти (Семен), про що бесідник говорить (Лесь Мартович); Даша прислухалася, але не могла вловити змісту (С. Журахович); Руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський); Для неї, яка з трійок не вилазила, було просто дивовижно, як він швидко все схоплював, який розум у нього чіткий та бистрий (О. Гончар); — Зрозуміло, — зітхнув Анрі-Жак, хоча насправді розібрався в цьому значно пізніше (Ю. Яновський); Дівчачу натуру трудно розгадати (Г. Квітка-Основ'яненко); На його загостреному знизу обличчі межуються і пошана до Мірошниченка, і якась інша, більш потайна думка, яку не так уже й важко розкусити (М. Стельмах); Вона тепер лише розкумекала, чого прийшли люди, і голосним жалісливим тужінням ніби хотіла компенсувати витрачений на міркування час (І. Кириленко). — Пор. доду́матися, 1. розумі́ти, усвідо́млювати.

РОЗУМІ́ТИ по якому, з якої (володіти якою-небудь мовою, бути в змозі сприймати зміст висловленого нерідною мовою), ТЯ́МИТИ розм., КУМЕ́КАТИ по якому, розм., РОЗБИРА́ТИ розм., МЕТИКУВА́ТИ розм., РОЗМИШЛЯ́ТИ розм. — Док.: зрозумі́ти. Стара Зінька слухала, але нічого не розуміла з великоруської та церковної мови (І. Нечуй-Левицький); Угорець не розумів мови, не розумів цих людей і їхньої фанатичної впертості (О. Гончар); Він не зовсім тяме української мови (Збірник про М. Кропивницького); В Чурук-Су ніхто не знає ніякої іншої мови, крім своєї, хіба Гасан, що метикує по-арабському, та Ахмет, що трохи кумекає по-китайському (О. Досвітній); — А ти хіба по-фінськи розбираєш? — А що ж тут такого? У них така мова, як і в нас, тільки другими словами (Григір Тютюнник); Хазяїн, річ таку почувши (А по-цапиному він дещо розмишляв), Йому дзвінок на шию намотав (Є. Гребінка).

УСВІДО́МЛЮВАТИ (сприймати свідомо, розуміти суть, знчення чого-небудь), ОСМИ́СЛЮВАТИ, ОСЯГА́ТИ. — Док.: усвідо́мити, осми́слити, осягну́ти, осягти́, збагну́ти. Той наказ був несподіваний.. Півсекунди артилеристи усвідомлювали команду, секунду наводили гармати. І враз загриміли постріли (М. Трублаїні); Як цікаво жити одними почуваннями з близькими тобі по духу героями книг, осмислювати разом із ними суспільні події (Ю. Смолич); На мить (Люба) замислилася, вдумуючись у зміст цих слів, ніби осягаючи думку, потім вигукнула: — Правильно! (В. Собко). — Пор. 1. зрозумі́ти.