зрушувати

ЗВОРУ́ШУВАТИ (збуджувати співчуття, жаль, ніжність і т. ін., глибоко хвилюючи), ХВИЛЮВА́ТИ, ПРОЙМА́ТИ, ЗРУ́ШУВАТИ заст., ПОРУ́ШУВАТИ діал., ПОРУША́ТИ діал.; ТОРКА́ТИ, ТОРКА́ТИСЯ (перев. із сл. душа, серце). — Док.: зворуши́ти, схвилюва́ти, пройня́ти, зру́шити, пору́шити, торкну́ти, торкну́тися. Він справді кам'яна людина.. Його ніщо не зворушує, ніщо не хвилює (Мирослав Ірчан); Сірий нудний твір, який не хвилює вас, це — поганий твір (О. Донченко); Ніхто не міг розібрати жодного слова тієї пісні, але її мелодія проймала кожного (М. Трублаїні); Підмайстер був твердий, як камінь. Ніякі просьби ані заклинання не порушували його (І. Франко); Невеличка часом пісенька, А громаду поруша: В її відгуках милесеньких, Що ніжніш від струн тонесеньких, Виявляється душа (П. Грабовський); Журавлина пісня, пролітаючи над селом, торкалася серця (М. Стельмах). — Пор. розчу́лювати, 1. хвилюва́ти.

РУ́ХАТИ (змінювати положення кого-, чого-небудь внаслідок обертання, коливання, пересування тощо), ПЕРЕМІЩА́ТИ, ПЕРЕМІ́ЩУВАТИ, ВОРУШИ́ТИ, ПОРУ́ШУВАТИ, ВОЗИ́ТИ, ПОДАВА́ТИ, ДВИ́ГАТИ розм.; ЗРУ́ШУВАТИ, ЗДВИГА́ТИ, ЗДВИ́ГУВАТИ (з місця); СУ́НУТИ, ПЕРЕСУВА́ТИ, ПОСУВА́ТИ, СО́ВАТИ (змінювати положення чого-небудь, не відриваючи від поверхні землі тощо); КОТИ́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИ (про хвилі, хмари і т. ін.). — Док.: ру́шити, пору́хати, перемісти́ти, пору́шити, пода́ти, двигну́ти, зру́шити, здвигну́ти, пересу́нути, посу́нути, покоти́ти, прокоти́ти. Чую я: лісун кудлатий тут лежить.., все він рухає й колише у бору (М. Драй-Хмара); Не зневажу добрий рід свій, не стану костей нашого роду рушити (Ганна Барвінок); Війна з блискавичною швидкістю переміщає людей навколо себе (Л. Дмитерко); Підземні джерела тихо ворушать і викидають із дна чисті, перемиті піщинки (Григорій Тютюнник); Чорняві переливи тіней перебігали рядами по вершках дерев, коли вітер порушував їх широким подувом (Юліан Опільський); Не раз і не два опускав він її (вершу), подаючи човен все далі та далі по річці (Панас Мирний); (Мільванов:) Уявляю. Напевно, говорила, що я змінюю напрямок річок, двигаю гори й тому подібне (І. Кочерга); (Долорес:) Чи ти ж того не знаєш, як тяжко зрушити великий камінь? (Леся Українка); А потому зійшлись люди, Київ збудували та Самсона того й лева З місця не здвигали (С. Руданський); Бульдозери.. сунуть її (глину) нагору, на вали, нагортають цілі буртовища (О. Гончар); Чути було, як (за дверима в їдальні) пересувають столи (Ірина Вільде); Соломія дзенькнула ключем у замку й посунула скриню під стіну (І. Нечуй-Левицький); Часом і коло печі свої руки каляє, горшки соваючи (Панас Мирний); А у річці жовтим валом Повінь котить води (І. Франко).