зрушувати

ЗРУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗРУ́ШИТИ, шу, шиш, док.

1. перех. Докладаючи зусиль, переміщати, зсовувати (з місця).

— Заставлять кнехти зрушувати з місця, так ти подивися пильніше: яка там основа… (Гончар, Тронка, 1963, 339);

[Долорес:] Чи ти ж того не знаєш, як тяжко зрушити великий камінь? (Л. Укр., III, 1952, 331);

Жорно було надзвичайно важке. Томаш ледве міг зрушити його, налягаючи на нього всім тілом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 166);

Хлопці удвох намагалися зрушити шаплик. Ні, важкий (Головко, І, 1957, 190);

// Зміщувати, позбавляти попереднього положення.

Збираючи огірки, не можна зрушувати з місця або обривати огудину (Колг. Укр., 7, 1957, 39).

◊ Го́ри зру́шити див. гора́.

2. перех. Надавати руху чому-небудь, примушувати рухатися кого-, що-небудь.

Володя обперся веслом об піскуватий берег і зрушив човна з місця (Н.-Лев., IV, 1956, 120);

Він спокійно зрушив із місця свого коня й поїхав уздовж валки партизанів (Ю. Янов., І, 1958, 145);

// тільки док., перен. Зробити активним, діяльним; заохотити до чого-небудь, підняти.

Шевченко вірив.. у невичерпні духовні можливості і силу народну, які треба тільки пробудити, покликати до життя, відродити і зрушити (Вітч., 3, 1961, 131);

Виступ Жолкєвського відібрав у нього [Сагайдачного] останню надію зрушити козаків у морський похід, бо вся Січ, від старшини до голоти, кипіла бажанням порахуватися з панством (Тулуб, Людолови, І, 1957, 409).

Спра́ву зру́шити [з мі́сця (з ме́ртвої то́чки)] — почати діяти, робити що-небудь для здійснення якоїсь справи.

Півень взяв заяву, Хвіст пригладив куций І почав читати Двадцять резолюцій.— Справу треба зрушить, Вивчити, погодить… (Іванович, Перебендя.., 1960, 23).

3. неперех. Починати рухатися, переміщатися.

Всі тихо зрушили з місця і пішли під гору (Н.-Лев., І, 1956, 91);

Дерева дерлися вгору схилами гір все вище й вище, здавалося, ніби з гір зрушила лавина і зеленими каскадами котиться вниз (Кол., Терен.., 1959, 93);

Озвався знайомий, зворушливий шелест гвинтів — човен зрушив (Логв., Давні рани, 1961, 51).

4. тільки док., перех., рідко. Те саме, що пору́шити.

Йшлося вже до різдва.. Там кололи свиней, ..а тут жінки заходилися коло мазання й зрушили завсідній спокій життя (Мирний, І, 1949, 298);

[Куць:] Зрушили умову. Ну, й я ж віддячив їм! (Л. Укр., III, 1952, 252).

5. перех., перен., заст. Виклика́ти співчуття, милосердя.

Крик, виск, пищання нещасного хлопця, ніщо не зрушувало ката (Фр., IV, 1950, 230);

[Королівна:] Траплялось бачити людей, що простягають руки і роблять плаксиві тварі, щоб визвать жалість, декотрі й справді можуть плакать; але той жаль, ті сльози напускні і вони нас не зрушують (Кроп., IV, 1959, 161);

// Виклика́ти глибокі почуття, хвилювати.

Пройшла чутка, що се їх Кармель отаманує в Чорному лісі,— пройшла чутка і зрушила старого й малого, доброго й лихого (Вовчок, І, 1955, 359);

[Річард:] Нездатен розум, незугарні руки знайти чогось такого, що б могло всіх зрушити, неначе грім органу (Л. Укр., III, 1952, 88);

І сей ніжний голос, і жалібні ці слова, і ласкавий дотик жіночої руки — то зрушувало опришка. Уявляв свою будучність — і жаль ставало самого себе (Хотк., II, 1966, 202).

Зру́шити се́рце (ду́шу) — ви́кликати хвилювання, схвилювати; стривожити.

— Лисичко-сестричко, любая розмово, Зрушило в мні серце твоє праве слово (Фр., XIII, 1954, 260);

Тяжке зневір’я в удачі на хвилину зрушило серце й дриготою пройшло по тілу (Головко, II, 1957, 307).