калаталка

КАЛАТА́ЛО (КАЛАТА́ЙЛО) (перев. дерев'яний прилад, яким стукав нічний вартовий або який прив'язують на шию тварин тощо), КАЛАТА́ЛКА, КАЛАТА́ЙКА розм., КЛЕПА́ЛО розм., КЛЕПА́ЧКА розм., ЦОКОТУ́ШКА розм., ЦОРКОТА́ЛО діал., БО́ВКАЛО діал.; ТРО́НКА, КЛОКИ́ЧКА діал. (дзвіночок на шиї тварини); СТУ́КАЛКА, СТУКА́ЧКА, СТУ́КАЛО розм. (дерев'яний прилад, яким стукав нічний вартовий). Коло церкви сторож так несподівано ляпнув у калатало, що Раїса мало не впала (М. Коцюбинський); Крики пастухів, дзвінки й калатала, рев худоби — все це змішалось в один безперестанний гул (Г. Хоткевич); Нічний, мабуть, махнув рукою: дерев'яне калатайло.. безладно простукотіло (Дніпрова Чайка); Сторож цокає калаталкою (О. Копиленко); Проспівали перші півні, вийшов сторож, ударив раз, удруге в клепало (Л. Яновська); Заляскали по селу три-чотири клепачки (С. Васильченко); Ніч. Село давно спить. Чути лише цокотушку колгоспного сторожа (Я. Мамонтов); Хлопчище буде з цоркоталом бігати й горобці відганяти (казка); О, який то був знайомий стукіт — сухий і голосний звук дерев'яного бовкала, яке прив'язують коровам до шиї (О. Донченко); По лісі калатають клокички — десь пасеться товар (Леся Українка); Ходить поміж рядами крамничок та рундуків дід-сторож, стукалкою порушує тишу (А. Шиян); (Дід Касян:) Тепер літо, все стоїть сухе, як порох, ще й до того ніч. (Ударив у стукачку) (М. Куліш). — Пор. бубоне́ць.