квапитися

ПОСПІША́ТИ (старатися, намагатися якнайшвидше зробити щось, виконати якусь роботу, дію), ПОСПІША́ТИСЯ, СПІШИ́ТИ, СПІШИ́ТИСЯ, КВА́ПИТИСЯ, ПРИСПІ́ШУВАТИ (ПРИСПІША́ТИ), ХАПА́ТИСЯ розм., ШВИДКУВА́ТИ розм., ПОМИКА́ТИ розм., ША́МКАТИ діал., ПОСКОРЯ́ТИСЯ діал., ГАЛИ́ТИСЯ діал.; ГНА́ТИ розм., ГНА́ТИСЯ розм., БІ́ГТИ розм., ТРІПА́ТИ фам. (намагатися скоріше, вчасно прибути кудись). — Док.: поспіши́ти, поспіши́тися, поква́питися, приспіши́ти, похопи́тися, поскори́тися. Умираючи, старий Чумак.. наказав був усіх синів своїх до себе мерщій згукати, телеграму вдарити, щоб мерщій поспішали, поки ще він живий (І. Багряний); Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішалися з гори в долину на спочинок (М. Коцюбинський); Патріоти застрягли перед ґратами і дячки й поліцаї не спішили їх пропускати далі (М. Грушевський); Почистивши палітру, її в етюдовий ящичок уклав і .. спішуся із ящиком в руці до Валу (П. Тичина); Васильович іще здалеку побачив дядьків, які, завдавши лопати на плечі, квапилися додому (А. Дімаров); — Майтеся гаразд! — крикнув (Іван) досадливо і приспішив звідси, ніби втікав від своїх слів і своїх думок (А. Крушельницький); Женить сина не спіши, — хапайся дочку віддати! (прислів'я); Бачив Марко, як під його колючим, неприємним поглядом нижче схилялись голови, швидкували руки, переплітаючи гнучкі й пружні лозини (Н. Рибак); Вертаєшся, було, то наче ззаду чорт доганяє, — так помикаєш (А. Свидницький); Мати з старою зняли розмову, а ми, дівчата, у садок поскорилися (Марко Вовчок); Все вешталося, все кишало (кишіло), На бой дивитись всяк галивсь (І. Котляревський); Долом, серед грубої темноти, крутими стежками, через дебрі, чагарі, гнилі ломи і пні, гнала стара, немов вовчиця (І. Франко); — Скажи, коню, до кого це Ви так нагло гнались? (Т. Шевченко); Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (М. Коцюбинський); За кавалок кишки тріпай сім миль пішки (М. Номис).

СПОКУСИ́ТИСЯ на що, чим, з інфін. і без додатка (піддатися спокусі, бажанню мати що-небудь, робити щось і т. ін.), ПОКВА́ПИТИСЯ на кого-що, ПОНА́ДИТИСЯ на кого-що, ПОВА́БИТИСЯ на кого-що, ПОЛА́СИТИСЯ на кого-що, розм., ПОЛА́СУВАТИСЯ на кого-що, розм., ПОЛЕСТИ́ТИСЯ на кого-що, розм., ПОВА́ЖИТИСЯ на кого-що, розм., ПОВА́ЖИТИ на кого-що, діал. — Недок.: спокуша́тися, ква́питися, на́дитися, ва́битися, ла́ситися, лести́тися, ва́житися. Спокуситися на багатство; — Ти — непутящий батько, що спокусився жінку в сина одбивати, — не спинялася Горпина (Л. Яновська); (Денис:) Думаєш, що коли б ми не важились на придане, то Конон поквапився б на тебе? (М. Кропивницький); (Хуса:) Я взяв її не за саме багатство, не за самий і рід. (Мелхола:) Та знаю, знаю, — понадився на ту саронську вроду (Леся Українка); — Не такий Катенко.., щоб на вірші повабитися (С. Васильченко); Якийсь посланець обходить тих дядьків, які поласилися на землю своїх односельчан (М. Стельмах); — Крамарюєш на тисячі, а на п'ять рублів бідної дівчини полестився (Панас Мирний); На брови поважився, без приданого взяв (дівчину) (І. Ле).