кинути

БУ́ХНУТИ кого-що і ким-чим, розм. (поставити, покласти що-небудь недбалим, різким рухом або впустити що-небудь з глухим звуком, шумом, гуркотом), ГЕ́ПНУТИ розм., ГРИ́МНУТИ ким-чим, розм., БРЯ́ЗНУТИ підсил. розм., БРЯ́КНУТИ підсил. розм., БРЬО́ХНУТИ кого-що, підсил. розм., ХРЯ́ПНУТИ ким-чим, підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИ ким-чим, підсил. розм. Йонька встиг по дорозі потрусити чужі ятері, бухнув у ночви мерзлу рибу (Григорій Тютюнник); Морозів Василь приніс у сіряку снігову бабу і гепнув її серед хати (К. Гордієнко); (Мирон:) Брат одним блюдом так брязнув об долівку, що тільки іскри полетіли (О. Корнійчук); Марусяк скочив із посліднього каменя, брякнув бордюжком об землю (Г. Хоткевич); Артур хряпнув перед Софроном каскою (А. Хорунжий); — От вам і гостинець! Я ж казав, що нам більше не їздити до цієї панни, — крикнув погонич і хрьопнув гарбузом об землю (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. ки́нути.

ЗАЛИША́ТИ (вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь), ЛИША́ТИ, ПОЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, КИ́ДАТИ, ОСТАВЛЯ́ТИ (ЗОСТАВЛЯ́ТИ) рідко, ВІДБІГА́ТИ кого, заст. — Док.: залиши́ти, лиши́ти, полиши́ти, поки́нути, ки́нути, оста́вити (зоста́вити), відбі́гти. На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (А. Головко); Він згадав, що в майстерні залишив косу, але вже не повернувся за нею (М. Стельмах); Хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю (М. Коцюбинський); Пастухи, що недалеко пасли, полишали худібку і стали підходити до веселих співаків (Н. Кобринська); — Ой матінко моя рідна! Нащо ж це ти нас покинула вже другий раз?.. Ой, вернися, не барися! не кидай же нас! — голосила бідна сирота (І. Нечуй-Левицький); Єремія пообідав похапцем, покликав тих слуг, котрих кидав у палаці, й доручив їм ключі (І. Нечуй-Левицький); Шрам по вечері сказав.., що завтра рано на зорі поїде в Батурин, а Петра оставляє (П. Куліш); Зоставив дома сім'ю велику — не знає, чим і живуть (О. Гончар); І сон мене відбіг, — і ніч уже десь відсунулась до світанку (П. Тичина).

КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИ розм., ЖБУРНУ́ТИ розм., ЖБУ́РИТИ розм., ШВИРГНУ́ТИ розм., ШВИРГОНУ́ТИ підсил. розм., ШВА́РКНУТИ розм., ШВАРКОНУ́ТИ підсил. розм., ХРО́ПНУТИ розм., БРИ́ЗНУТИ розм., ШВАРНУ́ТИ діал., ПОШПУ́РИТИ розм., ПОШПУРНУ́ТИ розм., ШПУ́РИТИ діал., ПОПЕ́РТИ фам., ПОТИ́РИТИ фам., ПОТУ́РИТИ діал., ПОПУ́ДИТИ діал. (рвучко, різко, з силою); ПОСЛА́ТИ, ЗАПУСТИ́ТИ розм., УТИ́РИТИ (ВТИ́РИТИ) розм. (в когось, щось); ВЕ́РГНУТИ (ВЕ́РГТИ) розм. (з силою, щось важке); БЕБЕ́ХНУТИ розм. (щось важке перев. додолу); ЛЯ́ПНУТИ розм. (з коротким різким звуком); ПЛЮ́ХНУТИ розм., ШУБО́ВСНУТИ розм. (перев. на щось або в щось рідке); УКИ́НУТИ (ВКИ́НУТИ), УВЕ́РГНУТИ (ВВЕ́РГНУТИ) розм., УВЕ́РГТИ (ВВЕ́РГТИ) розм. (всередину чогось). — Недок.: ки́дати, ки́датися чим мета́ти, шпурля́ти, шпурля́тися чим жбурля́ти, жбурля́тися чим швирга́ти, швирга́тися чим шпуря́ти, посила́ти, запуска́ти, ве́ргати, ве́ргнути, вергти́, ля́пати, плю́хати, укида́ти (вкида́ти), вверга́ти (уверга́ти). Карпо ухопив грудку глини й кинув униз (Панас Мирний); Октав Пігловський спритно метнув на шинквас півкарбованця (М. Стельмах); Марина так шпурнула миску, що мало не розбила (Грицько Григоренко); Гнатюк щосили жбурнув амбразурі в пащу свою важку ношу, круглий камінь (Я. Качура); Кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (О. Ільченко); Тимко швиргонув занозу на землю (Григорій Тютюнник); Клим Овчарук раптом щосили шваркнув своєю безкозиркою об днище тачанки (Ю. Смолич); Як глянув (Олексій) на свій портрет, здоймив його з стіни і хропнув об землю (П. Куліш); Як бризне (писар) шапку об землю (Г. Квітка-Основ'яненко); Коли Юрішкові донесли, що Марусяк вислизнув у нього межи пальці, — шварнув крисанев об землю і, завиваючи, як вовк, топтав її ногами (Г. Хоткевич); Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (П. Панч); Та й шпурив (цар) острий палаш молодцеві у грудь (Ю. Федькович); Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей (І. Нечуй-Левицький); Білявий Габелок потурив свинку (дерев'яну кульку) на Василя (Панас Мирний); Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно (О. Гончар); Ольга Коршунова послала в поле диск (В. Собко); Багіров вирвав чеку, відхилив двері і запустив у них гранату (О. Гончар); (Ничипір:) Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу (Б. Грінченко); Костянтин розсміявся, вергнув книжечку на стіл (А. Кримський); Як бебехнув його на землю (Словник Б. Грінченка); Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Григорій Тютюнник); Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (С. Голованівський); Петро зняв з собаки мотузку. Потім він і Платон, взявши за лапи Османа, розгойдали його й шубовснули в озеро (Ю. Збанацький); Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (О. Гуреїв). — Пор. бу́хнути.

ПЕРЕВО́ДИТИ (примушувати змінити місце роботи, навчання, рід занять тощо), ПЕРЕКИДА́ТИ, КИ́ДАТИ розм., ПЕРЕНО́СИТИ заст.; ПЕРЕМІЩА́ТИ (ПЕРЕМІ́ЩУВАТИ) (призначати на іншу посаду, посилати виконувати якісь доручення, працювати в інше місце); ПЕРЕСТАВЛЯ́ТИ (призначати на іншу роботу); ПЕРЕКЛЮЧА́ТИ (примушувати змінювати рід занять). — Док.: перевести́, переки́нути, ки́нути, перенести, перемісти́ти, переста́вити, переключи́ти. Тричі зі всякими застереженнями і умовами чоловіка переводили з кращих шкіл у гірші (М. Стельмах); — Де це видано: щось комусь на думку спаде — і перекидай людей з бригади в бригаду (Я. Гримайло); Вчителя кидали з села в село (Г. Хоткевич); Пана директора народної школи перенесли на іншу посаду, до іншого міста (Лесь Мартович); (Боб:) Містер Петерсон переміщує мене в Китай. Чув? (Я. Галан); Іван Шуст уже знав: новий голова почне переставляти комірників, завідуючих фермами, бригадирів (М. Рудь); Бригадири мають змогу значну кількість колгоспників переключити на збирання картоплі та кукурудзи (з журналу).

ПОСИЛА́ТИ (давати доручення, наказувати чи радити комусь піти або поїхати кудись, до когось з певною метою), СЛА́ТИ, ВИСИЛА́ТИ, НАДСИЛА́ТИ, ВІДРЯДЖА́ТИ, ВІДПРАВЛЯ́ТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ, ВІДДАВА́ТИ, НАРЯДЖА́ТИ, ГНА́ТИ розм., ГОНИ́ТИ розм., КИДА́ТИ розм.; ПІДСИЛА́ТИ (з таємною метою); ВИСТАВЛЯ́ТИ (також на бій чи змагання); КОМАНДИРУВА́ТИ рідко (про офіційне відрядження); ДЕЛЕГУВА́ТИ (від якоїсь групи людей). — Док.: посла́ти, ви́слати, надісла́ти, відряди́ти, відпра́вити, напра́вити, відда́ти, наряди́ти, погна́ти, ки́нути, підісла́ти, ви́ставити, командирува́ти, делегува́ти. Пильно стежив (батько) за Артемовою наукою .. Сам і посилав у школу, і дома роботою не завалював (А. Головко); — А що ж ти, може, думаєш брати її за себе? — Буду сватів слати в неділю (Марко Вовчок); Сторожує тут (на фермі) тітка Гаманка, часто замість себе вона висилає батька, діда Гордія (Ю. Мушкетик); — Іване Володимировичу, але ж це Наркомзем надсилає студентів до вас на практику (О. Довженко); Відрядили мене якось у тилові авіамайстерні (В. Минко); Обшукавши полоненого, ми відправляємо його до штабу дивізії (І. Багмут); — Прямо не знаю, чого вас оцей робітземліс направляє сюди? — здвигає плечима лісник (М. Стельмах); — О! о! А нащо ж ви радите оддати Гафійку в найми? (М. Коцюбинський); А вже щонайгірше було тим жонатим! Хоч розступися земля! І мати і жінка голосять, неначе на смерть наряджають (Леся Українка); Породіллям пани давали тільки три дні вольного часу на одужання, а четвертого дня вже гнали їх на панщину до легшої роботи (І. Нечуй-Левицький); Її гонили день у день на трудову повинність (В. Кучер); Прямо з ешелонів їх кидали в бій (О. Гончар); Тож посила (Еней) зробить умову, Як завтра виставляти рать (І. Котляревський); Навесні 1920 року Григор'єва командирували на Україну обстежити стан авіаційних заводів (з журналу); Їх делегували до коменданта станції вимагати негайної відправки ешелону (Д. Бедзик).

ПРИПИНЯ́ТИ що, з інфін. (якусь роботу, діяльність тощо), ПЕРЕСТАВА́ТИ, ПОКИДА́ТИ, КИДАТИ, ПОЛИША́ТИ, ОБЛИША́ТИ, ЗАЛИША́ТИ, ЛИША́ТИ рідко, ЗГОРТА́ТИ (ЗГО́РТУВАТИ), ЗАКИДА́ТИ розм., ПРИОСТАВА́ТИ діал.; ОБРИВА́ТИ (раптово). — Док.: припини́ти, переста́ти, поки́нути, ки́нути, полиши́ти, обли́шити, залиши́ти, згорну́ти, заки́нути, приостати, обірва́ти. Він припиняє творчу роботу і починає зводити власну майстерню (І. Волошин); — Еге, чого ж то вже спочивати? — здивувався Микола, не перестаючи махати ціпом (Грицько Григоренко); Може, не один багач, почувши ту Кармелеву пісню, покидає співати (Марко Вовчок); — Кидай, Нимидоро, прясти. Йди сядь коло мене (І. Нечуй-Левицький); Він доносив князеві, що полишає службу через те, що літа й здоров'я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами (Леся Українка); Мати почала обніматись та цілуватись з жінкою, а Роман облишив на хвилину роботу, зацікавлено розглядаючи незнайому (Ю. Збанацький); При кождій нагоді, на кождій громадській раді він не залишав доказувати користь і потреби такої дороги (І. Франко); Блажен, хто міг лишити рано Бенкети юності, до дна Її не випивши вина (переклад М. Рильського).

СКАЗА́ТИ (передати словами думки, почуття, поставити якесь запитання, дати відповідь, зробити повідомлення і т. ін.), МО́ВИТИ, ПРОМО́ВИТИ, ПРОГОВОРИ́ТИ, ПРОКАЗА́ТИ, ВИ́МОВИТИ, ВИ́СЛОВИТИ, ПОВІ́ДАТИ, ВИ́ГОВОРИТИ розм., ПРОГЛАГО́ЛИТИ (ПРОГЛАГОЛАТИ) заст., ірон., ПРОРЕКТИ́ заст. поет. ірон.; КИ́НУТИ, ЗРОНИ́ТИ, ПРОРОНИ́ТИ, ОБРОНИ́ТИ рідше, ПРОЛЕПЕТА́ТИ, ПРОЛЕПЕТІ́ТИ розм. (нерозбірливо, лагідно); ПРОГОВОРИ́ТИСЯ, ПРОМОВИТИСЯ, ПРОБО́ВКАТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИ розм. (ненавмисне виказати щось); ВИ́ПАЛИТИ (несподівано і швидко); ПРОГАРЧА́ТИ розм., ПРОГА́ВКАТИ вульг., ГА́ВКНУТИ вульг. (сердито); ПРОТЯГНУ́ТИ, ПРОТЯГТИ́, ПРОВЕСТИ́ розм. (повільно, розтягуючи слова); ПРОЦІДИ́ТИ (перев. із сл. крізь зуби — знехотя, невиразно); РУБОНУ́ТИ (РУБАНУ́ТИ рідше), РУБНУ́ТИ (різко); ПРОБАСИ́ТИ розм. (низьким голосом, басом); ПРОСКРИПІ́ТИ розм., ПРОРИПІ́ТИ розм. (скрипучим голосом); ВИ́ДАВИТИ, ВИ́ДУШИТИ, ВИ́ТИСНУТИ (через силу); ПРОХРИПІ́ТИ (хрипло); ПРОСТОГНА́ТИ (зі стогоном); ПРОСИЧА́ТИ, ПРОШИПІ́ТИ (притишено, із здавленим від роздратування або люті голосом); ПРОТОРОХТІ́ТИ розм., ПРОЦОКОТАТИ, ПРОЦОКОТІ́ТИ розм., ПРОЩЕБЕТА́ТИ розм. (швидко й голосно, дзвінко); ПРОМИ́МРИТИ, ПРОБУБОНІ́ТИ, ПРОБУБНІ́ТИ (невиразно); ПРОША́МКАТИ розм., ПРОШАМКОТІ́ТИ розм., ПРОШАМОТІ́ТИ розм., ПРОШАМОТА́ТИ розм. (перев. про людину з беззубим ротом — невиразно, шепелявлячи); ПРОГУГНЯ́ВИТИ, ПРОГУГНИ́ТИ, ПРОГУГНІ́ТИ (гугняво, в ніс); ПРОГУДІ́ТИ, ПРОГУСТИ́ (глухим, низьким голосом), ПРОГОРЛА́ТИ розм., ПРОГРИМІ́ТИ розм., ПРОГРИМОТІ́ТИ розм., ПРОГРИМОТА́ТИ розм. (дуже голосно, оглушливо). Соромиться молода дружина свекрухи своєї та дівера.. і опускає вона перед ними очі, слова не може сказати (Григорій Тютюнник); Ви щасливі, пречистії зорі, ваше проміння — ваша розмова, якби я ваші проміння мала, я б ніколи не мовила слова (Леся Українка); — На коня, Остапе! — промовив Бульба (О. Довженко); — Ви, мабуть, їсти хочете? — проказала вона співчутливо (П. Панч); Наталя ледве встояла. Хоче сказати й не вимовить словечка (Марко Вовчок); — А й радіти нема з чого, — поволі виговорив хтось у тьмі (Г. Хоткевич); Так проглаголивши, замовк старий (П. Куліш); Якби ти слово прорекла мені, Я б був щасливий, наче цар могучий (І. Франко); В сусідній бригаді шаленів Шафорост.. — Добре, хоч нас не застав, — занепокоєно кинула (Надія) бригадирові. — А то б нагоріло (Я. Баш); За весь час, що тяглась нарада, вона ще не обронила жодного слова (П. Панч); Зараз навіть пожаліла (Марія), що згарячу випалила те все Петрові вчора в порту (В. Кучер); Десь.. взялося якесь хлоп'я. Тимофій як гавкнув на бідне, то воно з переляку мало не впало у воду (Г. Хоткевич); — Да-а-а, — здивовано протяг Степан Пасюга. — Собака в тебе страшний (Є. Гуцало); Капітан зверхньо процідив: — А це ми ще подивимося, що ви за особи (П. Автомонов); Михайло Гнатович хотів почати здаля, ..але замість того просто рубонув: — Олексію Михайловичу, я дуже прошу допомогти (В. Собко); Чужий голос проскрипів: "Роз'єдную!" .. Але Остапчук ще з добру хвилину тримав трубку і посміхався (С. Журахович); — Допоможи... — прохрипів старий моряк. — Не допливу сам (Д. Ткач); — Пити!.. — простогнав Горленко. — Важко мені (З. Тулуб); Пистина Федорівна відхилила двері на ланцюжок, тигром подивилася на дідка й просичала: — Ніякого Рила тут нема! (Остап Вишня); — Ви... Ви блазень, розжалуваний мною! Документи!.. — прошипів Захар (І. Ле); — Поснули? га? — прошамкав раптом дід Овсій, вернувшись з берега. — А зараз перевіз буде (М. Коцюбинський); — Дай-но, доню, холодненької напитись, — прошамкотіла баба Круподериха (А. Іщук); До хлопців підійшов Безпояско і прогримів своїм розкотистим басом: — Гай-гай, молодята! (О. Гуреїв). — Пор. 1. бо́вкнути, 2. вставля́ти.

УВ'ЯЗНИ́ТИ (помістити у в'язницю, позбавити волі); КИ́НУТИ, ВКИ́НУТИ, ЗАМКНУ́ТИ, ПОСАДИ́ТИ розм., ПОСАДОВИ́ТИ, ЗАСАДИ́ТИ розм. (перев. із сл. в тюрму, за грати, в кримінал і т. ін.). — Недок.: ув'я́знювати, ки́дати, замика́ти, саджа́ти, заса́джувати, в'язни́ти́ рідше. Оксана опинилась за тюремними мурами. Вартові провели її у вогкий підвал і кинули в одиночку (В. Кучер); То бурду принесуть (до тюремної камери), то когось свіженького вкинуть (Ю. Збанацький); Саджали його не раз у кримінал (В. Стефаник); Їх позабивали в кайдани й посадили в тюрму (І. Нечуй-Левицький); Він ніяк не відступає і не хотів відступити від своєї думки засадити Оксану в острог (Л. Яновська); Урядники панів в'язнили, що революцію чинили (І. Франко).