ковзатися

КО́ВЗАТИ (рухатися, посуватися по гладкій, слизькій поверхні), КО́ВЗАТИСЯ, СКО́ВЗАТИ, СКО́ВЗАТИСЯ, СО́ВГАТИ розм.; ПОВЗТИ́ розм. (повільно). — Док.: ковзну́ти, ковзну́тися, сковзну́ти, сковзну́тися, совгну́ти. Він зупинився, сторожко роззираючись, підбіг до чорного дуба і, ковзаючи хромовими чобітками по стовбуру, спритно, мов кішка, видрався вгору (Григорій Тютюнник); Жовніри, ковзаючись, підпирались мушкетами і списами, лізли на схили неприступної гори (Я. Качура); Які знайомі ці східці! Скільки разів його долоні сковзали по цих поручнях!.. (Д. Ткач); Великі каміння перетинали йому дорогу. Він їх обходив, сковзаючись раз у раз на слизькім мху (М. Коцюбинський); Канушевич.. повільно і важко дряпається вгору. Та ноги раз у раз повзуть назад по сковзких схилах гори (М. Коцюбинський).

КО́ВЗАТИСЯ (їздити на ковзанах, підошвах тощо перев. для розваги), СКО́ВЗАТИСЯ, СКО́БЗАТИСЯ діал., ХО́ВЗАТИСЯ діал.; КАТА́ТИСЯ (їздити на ковзанах для розваги, для вправ і т. ін.). Зійшов (Грицько) на став, набрів на ковзанку й почав ковзатися (С. Васильченко); Бавилися дітлахи, сковзалися, і шурнув один з них у розводдя, бо була відлига (А. Хижняк); Мама возила її скобзаться на льоду на лижвах (І. Нечуй-Левицький); Щохвилі шпоталася Маруся то на каміння, то на коріння, ховзалася на мокрих горбиках (Г. Хоткевич); Ївга та Яринка йшли на Донець. Там на ковзанах катались хлопці і дівчата, і було дуже весело (О. Донченко).