костеніти

ЗАВМЕ́РТИ (втратити на якийсь час здатність рухатися від сильного душевного потрясіння), ЗАМЕ́РТИ, ОБМЕ́РТИ, ОБМЕРТВІ́ТИ, ПОМЕРТВІ́ТИ, ЗАКЛЯ́КНУТИ, ЗАКЛЯ́КТИ, ЗАХОЛО́НУТИ, ЗАХОЛО́ТИ, ОХОЛО́НУТИ, ОХОЛО́ТИ, ПОХОЛОДІ́ТИ, ПОХОЛО́НУТИ, ПОХОЛО́ТИ, ЗАМЛІ́ТИ (ЗОМЛІ́ТИ), ЗАНІМІ́ТИ, ОНІМІ́ТИ, ЗАТЕ́РПНУТИ, УКЛЯ́КНУТИ (ВКЛЯ́КНУТИ), УКЛЯ́КТИ (ВКЛЯ́КТИ), ОКЛЯ́КНУТИ рідше, ЗАДУБІ́ТИ підсил., ЗАЦІПЕНІ́ТИ підсил., ЗАЛЕДЕНІ́ТИ підсил., ОСТОВПІ́ТИ підсил., ЗАКОСТЕНІ́ТИ підсил., ОКОСТЕНІ́ТИ підсил., ОДЕБЕЛІ́ТИ підсил. діал., ЗАКАМ'ЯНІ́ТИ підсил., ЗАКАМЕНІ́ТИ рідше, ОКАМ'ЯНІ́ТИ підсил., ОКАМЕНІ́ТИ підсил. рідше, СКАМ'ЯНІ́ТИ підсил., СКАМЕНІ́ТИ підсил. рідше, ЗАДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ підсил., ОДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ підсил., ЗАДЕРЕВІ́ТИ підсил. розм., ОДЕРЕВІ́ТИ підсил. розм., ЗАХОЛОДІ́ТИ розм., ЗНЕРУХО́МІТИ рідко. — Недок.: завмира́ти, замира́ти, ме́рти, обмира́ти, мертві́ти, закляка́ти, кля́кнути, холо́нути, холоді́ти, замліва́ти (зомліва́ти), німі́ти, те́рпнути, затерпа́ти, укляка́ти (вкляка́ти), окляка́ти, дубі́ти, ціпені́ти, ледені́ти, стовпі́ти, костені́ти, кам'яні́ти, камені́ти, дерев'яні́ти, дереві́ти, нерухо́міти. Він злякано підвівся і завмер від страху: прямо на нього дивились вузькуваті бісівські очі (М. Стельмах); Тільки тоді, як принесли з склепу Юхимову одіж — благенький кожушок і руді виброджені чоботи, — побачила і обмерла (А. Головко); Марта помертвіла, далі схопилась (Грицько Григоренко); Враз усі заніміли і заклякли, де хто стояв (Григорій Тютюнник); Настя немов захолола, затерпла вся та лише дивилась на Олександру здоровими, переляканими очима (М. Коцюбинський); Галецька од радощів аж нестямилась і ніби охолола (І. Нечуй-Левицький); Із спальні вийшла Федора Михайлівна і уклякла біля столу (П. Панч); Микола на мить заціпенів. Голос.. видався йому страшенно знайомим (В. Гжицький); Ми так і остовпіли з переляку. Стоїмо ми та тільки дивимось (І. Нечуй-Левицький); Вона сиділа якраз лицем до пожежі. Поперед неї у страшній нестямі закостеніла Оришка (Панас Мирний); Раптом Віталій застиг, закам'янів, задивлений кудись у море, і Тоні здалося, що він зблід, що на обличчі його відбився жах (О. Гончар); Все сталось так несподівано й швидко, що люди закаменіли (М. Коцюбинський); Схопившись, він озирнувся навкруги і од жаху окам'янів (О. Стороженко); На мить Гопко скам'янів від несподіванки (Я. Гримайло); Забуваючи все, Данило на якусь мить задерев'янів, а потім бігцем кинувся до них (М. Стельмах); Я подивився в її великі очі і з подиву задеревів на мить (Д. Павличко); Несподівано побачивши перед собою сина свого шефа, тільки на одну секунду знерухомів Самійло Овсійович (Ю. Шовкопляс).

ЗАКЛЯ́КНУТИ (про людину та частину її тіла — утратити від холоду чутливість, рухливість, гнучкість тощо), ЗАКЛЯ́КТИ, ЗАСТИ́ГНУТИ, ЗАСТИ́ГТИ, ОКЛЯ́КНУТИ, ЗАЦІПЕНІ́ТИ, ЗАДУБІ́ТИ, ЗАКОСТЕНІ́ТИ, ОКОСТЕНІ́ТИ, СКОСТЕНІ́ТИ рідше, ЗАДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ, ОДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ, ПОТЕ́РПНУТИ, ПОТЕ́РПТИ, ЗАКОЦЮ́БНУТИ розм., ЗАКОЦЮ́БТИ розм., ОДУБІ́ТИ розм., ОДУБЕНІ́ТИ розм., ОКОЛІ́ТИ розм., ЗАЦУПІ́ТИ розм., ПОГРА́БІТИ розм., ПОГРА́БНУТИ розм., ЗАДЕРЕВІ́ТИ розм., СКАЧАНІ́ТИ діал., ОДЕРЕВІ́ТИ рідко, ОДУ́БНУТИ рідко, ОДУ́БТИ рідко, ОЦІПЕНІ́ТИ рідко. — Недок.: закляка́ти, кля́кнути, застига́ти, сти́гнути, окляка́ти, ціпені́ти, дубі́ти, костені́ти, дерев'яні́ти, коцю́бнути, колі́ти рідко дереві́ти, ду́бнути. Вона не почувала, що в неї ноги померзли на морозі, що її права рука одубла й заклякла на коромислі (І. Нечуй-Левицький); Піднімався сильний вітер і бив її дощем так у лице, що волосся на чолі перемокло, а рука, що піднімала довгу сукню, заціпеніла із студені (О. Кобилянська); Холод так діймав, що руки й ноги зовсім задубіли (М. Трублаїні); Ноги Леонідові в поганих чоботях закоцюбли, як в ополонці (О. Гончар); Третьої ночі, коли мороз розбивав стіни й пролазив у хату, Терешко зовсім одубів, лежачи біля припічка, й ледве здолав злізти на піч (Г. Епік); Руки його зовсім охолоділи і ввесь одубенів (О. Стороженко); Од холоду аж посиніє (Кузьмик), руки пограбнуть, дрижать (М. Рильський). — Пор. 1. те́рпнути.