крапнути

КРА́ПАТИ (падати, литися краплями), КРАПОТІ́ТИ підсил., КА́ПАТИ, КАПОТІ́ТИ підсил., КА́НУТИ розм.; СКРА́ПУВАТИ, СКА́ПУВАТИ (з чогось); НАКРАПА́ТИ (рідкими краплями). ЛЯ́ПАТИ, ЛЯПОТІ́ТИ підсил. (перев. видаючи певний звук); ЦЯ́ПАТИ діал., ЦЯПОТІ́ТИ підсил. діал. (маленькими краплями). — Док.: кра́пнути, ка́пнути, скрапну́ти, ска́пати, ля́пнути, ця́пнути. — Дощик, дощик Крапає дрібненько... (пісня); Дощ напускався, крапотів, наче з ясного неба (О. Гончар); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (пісня); З квача капотіла фарба (Леся Українка); Держить палаш в правій руці, а з палаша кровця кане (Словник Б. Грінченка); Мжичка сіялася на непокриті голови, скрапувала з голого віття дерев за комір (Ю. Смолич); З мокрих дерев рідко скапує не струшена з ночі вода (В. Бабляк); Березовий сік.. накрапає в старенький, без вуха глечик (М. Стельмах); Блідий Петрик та Докійка — шматочок під ложку, щоб не ляпало (А. Головко); По вікнах дощ ляпотить (П. Панч); Щохвилини маленькі струмочки води текли з мурів, потихеньку, помаленьку, ледве чутко цяпали по цегляній долівці (Грицько Григоренко).