кургикати

КУВІ́КАТИ (про свиней — тонко вищати), СКУГИ́КАТИ розм., СКУГОТА́ТИ розм., СКУГНІ́ТИ розм., СКУГОНІ́ТИ підсил. розм., КУРГИ́КАТИ діал., КВИЧА́ТИ діал.; ПОВИ́СКУВАТИ (час від часу). — Док.: куві́кнути, курги́кнути. А на другому возі поросята, прив'язані за ніжки до полудрабків, кувікають, аж скиглять (І. Нечуй-Левицький); Десь за спиною скугонить порося, реве теля (І. Вирган); Кургиче, як свиня в дощ (Словник Б. Грінченка); В торгові дні на тім ринку й на тісних вуличках та торговицях ішла пекельна гармонія: квичали поросята, ревли воли (І. Франко). — Пор. ро́хкати.

НАСПІ́ВУВАТИ (співати тихо, напівголосно), ПРИСПІ́ВУВАТИ, МУГИ́КАТИ розм., КУРНИ́КАТИ розм., КУРГИ́КАТИ діал. (стиха, невиразно, собі під ніс). Пливе Данько, спокійно похитуючись на верблюді, наспівує (О. Гончар); "Не сама я йду, А ведуть мене..." Приспівуючи, ішов Колісник коридором (Панас Мирний); Іван чаклує коло багаття: то підкидає хмизу, щоб не загасло, то дивиться у вогонь і мугиче якийсь настирливий мотив (П. Колесник); Він порався коло човна та курникав монотонну, як прибій моря, пісню (М. Коцюбинський). — Пор. 1. співа́ти.

СПІВА́ТИ (виконувати голосом пісню, якийсь музичний твір); ВИСПІ́ВУВАТИ, РОЗСПІ́ВУВАТИ розм. (співати старанно, довго, натхненно); ПРИСПІ́ВУВАТИ, ВИВО́ДИТИ (перев. протяжно); КУРГИ́КАТИ, КУРНИ́КАТИ (тихо, невиразно); ЗАЛИВА́ТИСЯ (дзвінко, переливчасто); ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛА́ТИ розм., ГАРЛИКА́ТИ діал. (голосно й не зовсім уміло); ЛЕБЕДІ́ТИ діал. (звичайно жалібні мелодії). Отам на вулиці під тином Ще молодий кобзар стояв І про невольника співав (Т. Шевченко); Молодь ще довго виспівувала під вербами (Леся Українка); Пісеньку-колисаночку їм співала-лебеділа (А. Крушельницький). — Пор. 1. наспі́вувати.