лагідніти

ДОБРІ́ШАТИ (втрачати попередню суворість, ставати добрішим), ЛАГІДНІ́ТИ, ЛАГІДНІ́ШАТИ, М'Я́КШАТИ, М'Я́КНУТИ, ОБМ'ЯКА́ТИ розм., ДОБРІ́ТИ розм., УЛАСКА́ВЛЮВАТИСЯ (ВЛАСКА́ВЛЮВАТИСЯ) розм. — Док.: подобрі́шати, злагідні́ти, полагідні́ти, полагідні́шати, пом'я́кшати, зм'я́кнути, обм'я́кнути, подобрі́ти, здобрі́ти, уласка́витися (власка́витися). Старий вояка ніби добрішав на схилі літ, позбавлявся категоричності в судженнях (О. Гончар); — Говори, адвокате, говори! — сказала, трохи лагідніючи і всміхаючись, мати (І. Франко); Птахи вторували дивній мелодії, лагіднішали хижі звірі в барлогах (Р. Іваничук); Од щирих слів любої жінки серце його впокоювалось; сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м'якшала (Панас Мирний); Бідний просить, бідний молить, Багач — ні словечка. На остаток ніби зм'якнув (С. Руданський); Гена обм'як, обличчя його розпливлось у сумній, винуватій посмішці (В. Дрозд); Раді́й, добрі́й. Перепочинь від повсякденного, буденного, дрібного (О. Довженко); — Не журись, — вмовляю її, — не журись! Може, ще батько власкавиться — він же тебе жалує (Марко Вовчок).

РОЗЧУ́ЛЮВАТИСЯ (ставати лагідним, ніжним, добрим), ЛАГІДНІ́ТИ, ЛАГІДНІШАТИ, М'Я́КНУТИ, РОЗМ'ЯКА́ТИ, РОЗМ'Я́КШУВАТИСЯ, ЗМ'Я́КШУВАТИСЯ, М'Я́КШАТИ, РОЗНІ́ЖУВАТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, РОЗТО́ПЛЮВАТИСЯ, РОЗТОПЛЯ́ТИСЯ, РОЗКИСА́ТИ розм. — Док.: розчу́литися, полагідні́ти, полагіднішати, розм'я́кнути (розм'якти), розм'якши́тися, зм'якши́тися, зм'я́кнути, пом'я́кшати, розні́житися, розта́ти, розта́нути, розтопи́тися, розки́снути, розжа́лобитися розм. розжа́литися розм. розжалі́тися розм. Він людина добра, має м'яку вдачу, розчулюється завжди (Є. Гуцало); — Дай ми (мені) спокій, Маню! — відказав Симон, лагідніючи (І. Франко); Батько успокоювався, м'якнув, цілував сина (О. Кобилянська); Найчерствіша людина розм'якне від наймилішого видовища — нареченої (В. Речмедін); Директор дедалі зм'якшувався і зм'якшувався, аж поки й зовсім не охолов та не перейшов з пискливого крику на воркітливе бубоніння (Ю. Збанацький); Од щирих слів любої жінки серце його вспокоювалось; сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м'якшала (Панас Мирний); Княгиня, бачивши, що князь так розніжився, давай його цілувати та розпитувати (казка); Присіла (Тоня) на колесі біля нього, бісики очима пускала, а він уже й розтанув... (О. Гончар); Дівчата справді прилипли до хлопця, мов смола, і серце Мишунине розтоплювалось, як крижана бурулька (Ю. Яновський); Макар Іванович цілком розкис. Він дякував за честь, запевняв у своєму патріотизмі (М. Коцюбинський).