ланець

БІДНЯ́К (бідна, убога людина), БІ́ДНИЙ, УБО́ГИЙ (ВБО́ГИЙ), БІДА́К розм., БІДА́Р розм., НЕІМУ́ЩИЙ книжн., заст., ЗЛИ́ДАР підсил., ЗЛИ́ДЕНЬ підсил. розм., НУЖДА́Р підсил. розм., ГО́ЛИЙ підсил. рідше, ЖЕБРА́К зневажл., СТА́РЕЦЬ зневажл., ГОЛОДРА́НЕЦЬ зневажл., ГОЛЬТІПА́КА (ГУЛЬТІПА́КА) зневажл., БЕЗШТА́НЬКО зневажл., ГОЛОШТА́ННИК (ГОЛОШТА́Н) (ГОЛОШТА́НЕЦЬ) (ГОЛОШТА́НЬКО) зневажл., ОБІ́РВАНЕЦЬ зневажл., ОБІ́ДРАНЕЦЬ зневажл., ОБША́РПАНЕЦЬ зневажл., ХАРПА́К зневажл., ШАРПА́К зневажл., ЗЛИДО́ТА лайл., НЕТЯ́ГА заст., НИ́ЩИЙ заст., СІРО́МА заст., СІРОМА́ХА заст., ГОЛЯ́К заст. зневажл., ЛА́НЕЦЬ заст. зневажл., СІРЯ́К заст. зневажл., ЛИЧА́К заст. зневажл., КОСТОГРИ́З (КОСТОГРИ́ЗА) заст. зневажл., КАПА́РНИК зах., ГОЛОДРА́БЕЦЬ діал. зневажл., ЛАЙДА́К діал. зневажл., МІЗЕРА́К діал. зневажл., ПА́УПЕР книжн. Бідняки потіють, а пани з того жиріють (прислів'я); Серед бідних ще, правда, зустрінеш співчуття (О. Гончар); Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі (І. Котляревський); Він у сім'ї був п'ятий син, Бо бідакам щастить на діти (М. Рильський); Конфісковане глитайське майно звозили до сільської ради, де дід Улян Хвалений розподіляв його поміж бідарів (В. Логвиненко); Прийди ж до нього у нужді, проси голодний сухаря, неімущий свитини — єй! і сухаря не дасть, і за руку виведе з хати, коли ще й у потилицю не стукне (Г. Квітка-Основ'яненко); Пригадалося, як бідував його батько, — вічний злидар і наймит (О. Гуреїв); — І в мене, Мар'яно, нічого нема. Я такий же злидень, як ти! (М. Стельмах); Що ти з них візьмеш? Ні кола ні двора. Харпаки, злидні! (М. Коцюбинський); Чому блиском, жаром душі не дозволено мені огріти, окрасити життя тих мас нуждарів..? (У. Кравченко); До волі, бідні, босі й голі! не час сидіти у норі (П. Тичина); — Тебе хотять (хочуть) сватать багатирі, а не такі жебраки, як ми самі (І. Нечуй-Левицький); — Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться... Кажу, наймай (Гафійку), каятимешся потім (М. Коцюбинський); — Гей ви, хлопи, голодранці, безштаньки, торботруси! — крикнув Самійло Лащ, вискочивши наперед на коні. — Гайда на панщину! Гайда до свиней! (І. Нечуй-Левицький); — Маріє Іванівно? Що за пасаж! На возі! В товаристві цих гольтіпак? (О. Полторацький); — Я, синку, не тутешній, а з Росії родом. А тоді нашому братові, селянинові, скрізь однаково трудно жилось... Ну от і послав мене батько сюди, у Кривий Ріг, разом з іншими такими самими голоштанниками (Д. Ткач); — Геть, голоштанці! — ревли вони (майстри) (З. Тулуб); "Голоштанько Мірошниченко вже крутить селом, як циган сонцем", тоскні і лихі думки підігрівають злобу (у Митрофана) (М. Стельмах); — Нас люди обсміють, назвуть нас харпаками, обідранцями. Під такі палати вона під'їхала б з діжками, рогачами! (І. Нечуй-Левицький); Діставши прочухана від Гриценка, він крикнув йому: "Обшарпанець ти, і батько в тебе тільки Крути-Гаврило, а мій — начальник, кишне твого старого чорта з роботи, тільки пух полетить" (І. Сенченко); Чому ніщо не пливе до рук? Чому я шарпак, злидар? (Б. Харчук); — Тобі землі забажалося, чортова злидота, ну та на, получай! — і, заграбаставши в жменю землі, почали (бандити) набивати нею Ониськові рота... (І. Цюпа); Велика честь усякому нетязі Кармелюком стати (В. Кучер); — Лихо, Христе, за таким заміжжям. Коли б знала, краще з посліднім нищим зв'язалася, ніж з ним (Панас Мирний); У широкім степу в бою поліг він головою. З тисячами інших сіром (А. Головко); А в іншого сіромахи Ні хати, ні поля, Тільки торба, а з торбини Виглядає доля, Мов дитинка (Т. Шевченко); Збиралася на раду найвідчайдушніша частина козацького товариства — сірома, безхалупні голяки, з якими начальству найважче було про що-небудь домовитись (С. Добровольський); "Перші, кажуть, любощі — дурниця... А прохолоне серце, підуть докори та перекори: ланець, голодранець!.." (Панас Мирний); Сказали б просто — дурень лає За те, що сам крепак, Неодукований сіряк (Т. Шевченко); (Чичеря:) Ти як хочеш, а я дочки за голодрабця на віддам (І. Карпенко-Карий); — Я лайдак. Пропив усе до нитки. І полотно пропив (В. Стефаник).

ЛАХМІ́ТТЯ (старий, подертий одяг), РУ́Б'Я, ДРА́НТЯ, ЛА́ТИ мн., РА́М'Я, РА́МТЯ рідше, РИ́ЗЗЯ рідше, ЛА́ХИ мн., розм., ЛА́ХМАНИ́ мн., розм., ЛАХМА́ННЯ розм., ЛАХМАНИ́НА розм., ДРА́НКА розм., РЯДЮ́ГА розм., ХЛАМІ́ТТЯ розм., ШМА́ТТЯ розм., ГАНЧІ́РКА зневажл., ГАНЧІ́Р'Я зневажл., МАНА́ТТЯ зневажл., ГАНЧІРЯ́ЧЧЯ підсил. зневажл., ШАРПАНИ́НА розм. рідко, РВАННЯ́ розм. рідко, ДРАННЯ́ заст., ДЕРЮ́ГА заст., ТАНДИ́ТА заст., ФА́НТЯ діал., ГНО́ТТЯ діал., СТРА́П'Я діал., СТРА́ПКИ діал., ФАЛА́ТТЯ діал., ФУРФА́НТЯ діал.; ВЕРЕ́ТТЯ розм., ВЕРЕ́ТИЩЕ заст., ЦУ́Р'Я діал., ЦУ́НДРА (ЦУ́НДРЯ) діал., ЦУНДРИ́НА діал. (перев. з грубої тканини); ЛА́НЦІ мн. (перев. домашнього вжитку); НЕДО́НОСКИ мн. (кимось недоношений). Старий робітник у лахмітті. Заріс бородою, запалені очі (Ю. Яновський); Я.. хочу бачити свою дружину не в руб'ї та гнотті, а мов намальовану (М. Стельмах); Знаєш багачок? ..Навезе від батька матері дрантя та ганчір'я всякого, та й не руш його... (Панас Мирний); Панські шати — наші лати (прислів'я); Була вона каліка, .. злидні.. укривали її тіло ганчірками, гноттям, рам'ям та грязюкою (Панас Мирний); Вітер.. весело тріпав рамтям, що висіло у нього на плечах замість сорочки (Г. Епік); Під снігом, під метелицею старець до ріки бреде: скорчився, згорбився, труситься, в дірявому риззі (Ганна Барвінок); В хаті не було нічого, крім кількох торбів, палиці дідової, шапки, позшиваної з тисячних латок, та й деяких других лахів (І. Франко); Ми тулимось в холодних підземеллях: Там наші хати; носим лахмани... (П. Грабовський); Їх лиця пожовкли з нужди, ..їх одіж — то позшиване лахмання, що ледве-ледве держиться на тілі (І. Франко); — Хіба ж, мамо, у цій лахманині можна виходити на вулицю? (М. Стельмах); Одяглася Катерина погано, накинула на себе дранку, що крізь неї вітер пронизував тіло (С. Чорнобривець); Лежать (тюремники) на великому гуртовому полу серед брудного хламіття (Б. Грінченко); Все на нім брудне, злиденне: Шмаття — дертеє, смердюче (А. Кримський); Холодне тіло округи Манаттям деяким прикрили (Я. Щоголів); (Запорожець:) Візьми собі мою шарпанину за коня та носи на здоров'я (М. Кропивницький); Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. ..Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і рванням (О. Довженко); І ходить (село Будище) не в дранні і не бідує (А. Турчинська); Прожила дерюгу на Мусієву наругу, а Мусій кучеряв та дерюгу викупляв (М. Номис); Цюю тандиту вже пора б пороздаровувати вбогим (Словник Б. Грінченка); Одежинка.. носилася без перемінки, поки сама не опадала страп'ям та гноттям (Панас Мирний); Кляпи від сурдута бідного Хоми давно були повідривані і висіли, мов нужденне фалаття (І. Франко); Його довга бекеша .. висіла довгим фурфантям та била його о худі, заталапані литки (І. Франко); А це — Сисой, що хіть свою презміг, щодня ходив до річки у веретті і роздягався з голови до ніг, щоб комарі кусали в очереті (Л. Костенко); Все веретище Остапове держалось тільки латками (Ганна Барвінок); Вівчар тяжко зітхнув: То що робити далі? Ніякого майна, лиш цур'я на плечах (казка); — Чуєте, — говорила тихо Марусина тітка, — скільки грошей має, а я не могла цундрину прикупити на дівку, що на відданні (М. Томчаній); Він завжди носив недоноски з чужих пліч (Д. Ткач). — Пор. 1. мо́тлох.

КАЙДА́НИ (з'єднані між собою ланцюгом залізні кільця, що їх заклепують або замикають на руках чи ногах заарештованого або в'язня, каторжника), КАЙДА́ННЯ рідше, ЛАНЦЮГИ́ (ЛАНЦЮ́Г рідше), ЛА́НЦІ (ЛА́НЕЦЬ) діал., ЛАНЦ діал., ОКО́ВИ, ПУ́ТА (ПУ́ТО) із сл. залізний, ЗАКО́ВИ (ЗАКО́ВА) заст., ЗАЛІ́ЗА (ЗАЛІ́ЗО) заст., ЗАЛІ́ЗЗЯ заст., РЕ́ТЯЗІ (РЕ́ТЯЗЬ) заст., У́ЗИ заст.; НАРУ́ЧНИКИ, КАЙДА́НКИ діал. (металеві кільця, що їх надівають на руки заарештованим). То не вмерлі, не убиті, Не суда просити! Ні, то люди, живі люди, В кайдани забиті. Із нор золото виносять, Щоб пельку залити Неситому! (Т. Шевченко); Хоч руки гризло нам кайдання, Але душа не знемогла (Д. Павличко); (Орися:) Геть зараз ланцюги! (Яків (Вартоломеєві):) Ти чуєш, катюго? Панночка, природжена твоя господиня, приказують заліза знять (М. Кропивницький); — Бережися жандармів, хлопче. Чуєш? Бо як скують тобі руки ланцями, тоді ти, мудрагелю, перестанеш лопотіти про цісарські гостинці (шляхи) (Д. Бедзик); І я, прикований ланцом залізним, стою Під височенною гранітною скалою (І. Франко); Мотря посміхається. Робить рух, ніби сама кладе руки в окови (Ірина Вільде); Закували коваля Єгора жандарми у залізні пута (І. Цюпа); Уже ведуть Якименка у залізнім путі (пісня); А Олексі не вийти. Він лежить у вагоні в закові, Руки й ноги в кайданах (Л. Забашта); Одним залізом за поперек його взято і до стіни ланцюгом приковано, а другі кайдани на ногах замкнуті (П. Куліш); А їм, дурням, мов по сьому й буть. І байдуже, — лиш князя Вихваляють і поклони б'ють, Аж дреньчить їх заліззя (І. Франко); На ретязі по одному У підземеллі отому Прикуті близько ми були (П. Грабовський); І за що його, святого, мордували, Во узи кували; І главу його честную Терном увінчали? (Т. Шевченко); Мабуть, немає на світі огиднішої і неприроднішої речі, аніж наручники. Вони символ неволі, насильства, тортур (В. Собко); Один з поліцаїв досить вправно накинув Яремі на руки маленькі кайданки, клацнув замком (П. Загребельний).

ЛАНЦЮ́Г (ряд металевих кілець, з'єднаних одне з одним), ЦЕП розм. рідше, ЗАЛІ́ЗО діал., ЛА́НЕЦЬ діал., ЛАНЦ діал.; РЕ́ТЯЗЬ заст. (звич. для прив'язування собак). В підвішених на ланцюгу казанах варилася баранина (З. Тулуб); Рештанти (арештанти) стали підводитись, забряжчали важким цепом (Панас Мирний); Чи спустив їх (собак) Терентій, чи самі з заліза зірвалися? (М. Стельмах); — Казала (Лук'янчиха), що якби її Марину ланцом прив'язав, то урвалася б та й пішла б на танці (Н. Кобринська); Не рвися, як собака на ретязі (приказка).