ледве-на-ледве

ЛЕ́ДВЕ (ЛЕ́ДВИ) (ЛЕ́ДВІ) (ЛЕ́ДВО діал.) присл. (майже непомітно або нечутно), ЛЕДЬ, СЛА́БО, СЛА́БКО, ТІ́ЛЬКИ, ЛЕ́ДВЕ-ЛЕ́ДВЕ підсил., ЛЕДЬ-ЛЕ́ДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-ЛЕДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-НА-ЛЕ́ДВЕ підсил., ЛЕ́ДВЕ-НЕ-ЛЕ́ДВЕ підсил., ТІ́ЛЬКИ-ТІ́ЛЬКИ підсил., ТІЛЬКИ ЩО підсил., ДЕ́-ДЕ підсил., ЗАЛЕ́ДВЕ рідше, НАЛЕ́ДВЕ розм., ТІЛЬ-ТІ́ЛЬ розм., ТІ́ЛЬКО заст., діал., ТІ́ЛЬКО-ТІ́ЛЬКО підсил. заст., діал. Я йшов ледве помітною стежкою в лісі (О. Донченко); Хата вбога й невеличка, Ледві світиться віконце (Б. Грінченко); Він побачив ледво замітну стежечку (І. Франко); Од видиху ледь ворушилися чорні вуса (Н. Рибак); — Що тобі? — питає (Оля) слабо (Ірина Вільде); А там далі (гук) розлився десь далеко понад густим лісом та все лунав слабко та тихіше й замирав десь у тихих лісових западинах (І. Нечуй-Левицький); Те, що місяць назад тільки заклюнулось у серці, тепер уже снувало перед його очима, заволоділо його думками (Панас Мирний); Тиша в морі... ледве-ледве Колихає море хвилі (Леся Українка); Ще рання рань... Куди не глянь На шир Дніпра старого, — Лиш плескіт хвиль — Ледь-ледь, тіль-тіль! — І більш ніде нічого (В. Бичко); Зпід пластмасово нетривкого ледве-ледь пробивалось далеке, щось про шаблю та степ широкий і про сивого коника (Б. Олійник); У присмерку ледве-на-ледве по степу росяному шлях мрівся... (Марко Вовчок); Тільки-тільки що його (солов'я) чути: через стіни, через ґрати подає голос... (С. Васильченко); Із Умані Де-де чуть — гукають Товариші гайдамаки (Т. Шевченко); Легких образів, тіней проноситься рій У прозорій імлі розколисаних мрій; Виринають, зникають, заледве мигтять, Буцім крилами ті херувими тремтять... (М. Вороний); Корівка стоїть, похнюпилась, — тілько жива (Б. Грінченко); Місяць із-за хмар блищить — Тілько-тілько мріє (Л. Боровиковський).