ледве-не-ледве

ЛЕ́ДВЕ (ЛЕ́ДВИ діал.) (ЛЕ́ДВІ діал.) (ЛЕ́ДВО діал.) присл. (з великими зусиллями), ЛЕДЬ, НАСИ́ЛУ, З ТРУДО́М (З ВЕЛИ́КИМ ТРУДО́М), ЛЕ́ДВЕ-ЛЕ́ДВЕ підсил., ЛЕДЬ-ЛЕ́ДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-ЛЕДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-НЕ-ЛЕ́ДВЕ підсил., ЗАЛЕ́ДВЕ рідше, НАЛЕ́ДВЕ розм., ТАК-СЯ́К розм., СЯК-ТА́К розм. Надія Григорівна, дивлячись на їхню тяжку роботу, ледве стримувала ридання (О. Гончар); І вже ледви я, наледви Донесла до хати Оту воду... (Т. Шевченко); Так мене житє розбиває та так опоясує горем, що ледво, ледво тримаюся (В. Стефаник); Прапор ледь убгався в невеличку торбинку, довелося просто утрамбувати (О. Іваненко); От погостював, — насилу з душею вирвався! (приказка); Утрьох тримали її (Олечку) і з великим трудом вкинули в рот дві таблетки (А. Хижняк); От у такім горі вернулася (Оксана) додому, ледве-ледве дійшла... (Г. Квітка-Основ'яненко); Кав'ярня притулилась до горба. Від неї в'ються вулички гористі, В які ледь-ледь просунеться гарба (П. Воронько); А далі — Фастів, де найняв я коні За п'ять рублів — останніх, що були, — І гордо розвалився в фаетоні, Якого шкапи ледве-ледь тягли (М. Рильський); Він ..так ізголоднів, що ледве-не-ледве дотяг до вечора (Лесь Мартович); Кожна клітинка круглого Олиного обличчя сміялася, під тугою шкірою ходором ходили якісь живчики, наче вона заледве стримувалася од сміху (Л. Первомайський); Лука довго дивився на сина, а потім тихо, що Федір наледве й розчув, мовив: — Нагнися, синку. Поклади ось сюди голову (Ю. Мушкетик); Так-сяк до весни дожили. Половини худоби село збулося: попродало (Б. Грінченко); Хлопець танув просто на очах, і фізичні сили остаточно залишили його. Останніх кілька днів він ще сяк-так пересував ноги (В. Козаченко).

ЛЕ́ДВЕ (ЛЕ́ДВИ) (ЛЕ́ДВІ) (ЛЕ́ДВО діал.) присл. (майже непомітно або нечутно), ЛЕДЬ, СЛА́БО, СЛА́БКО, ТІ́ЛЬКИ, ЛЕ́ДВЕ-ЛЕ́ДВЕ підсил., ЛЕДЬ-ЛЕ́ДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-ЛЕДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-НА-ЛЕ́ДВЕ підсил., ЛЕ́ДВЕ-НЕ-ЛЕ́ДВЕ підсил., ТІ́ЛЬКИ-ТІ́ЛЬКИ підсил., ТІЛЬКИ ЩО підсил., ДЕ́-ДЕ підсил., ЗАЛЕ́ДВЕ рідше, НАЛЕ́ДВЕ розм., ТІЛЬ-ТІ́ЛЬ розм., ТІ́ЛЬКО заст., діал., ТІ́ЛЬКО-ТІ́ЛЬКО підсил. заст., діал. Я йшов ледве помітною стежкою в лісі (О. Донченко); Хата вбога й невеличка, Ледві світиться віконце (Б. Грінченко); Він побачив ледво замітну стежечку (І. Франко); Од видиху ледь ворушилися чорні вуса (Н. Рибак); — Що тобі? — питає (Оля) слабо (Ірина Вільде); А там далі (гук) розлився десь далеко понад густим лісом та все лунав слабко та тихіше й замирав десь у тихих лісових западинах (І. Нечуй-Левицький); Те, що місяць назад тільки заклюнулось у серці, тепер уже снувало перед його очима, заволоділо його думками (Панас Мирний); Тиша в морі... ледве-ледве Колихає море хвилі (Леся Українка); Ще рання рань... Куди не глянь На шир Дніпра старого, — Лиш плескіт хвиль — Ледь-ледь, тіль-тіль! — І більш ніде нічого (В. Бичко); Зпід пластмасово нетривкого ледве-ледь пробивалось далеке, щось про шаблю та степ широкий і про сивого коника (Б. Олійник); У присмерку ледве-на-ледве по степу росяному шлях мрівся... (Марко Вовчок); Тільки-тільки що його (солов'я) чути: через стіни, через ґрати подає голос... (С. Васильченко); Із Умані Де-де чуть — гукають Товариші гайдамаки (Т. Шевченко); Легких образів, тіней проноситься рій У прозорій імлі розколисаних мрій; Виринають, зникають, заледве мигтять, Буцім крилами ті херувими тремтять... (М. Вороний); Корівка стоїть, похнюпилась, — тілько жива (Б. Грінченко); Місяць із-за хмар блищить — Тілько-тілько мріє (Л. Боровиковський).