лепетати

БАЗІ́КАТИ розм. (багато, беззмістовно говорити; говорити, розмовляти про щось незначне, наістотне), РОЗБАЗІ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., РОЗПАТЯ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАСТАЛА́КАТИ зневажл., ПАЩЕКУВА́ТИ зневажл., ГАЛДИ́КАТИ зневажл., ШКАБАРЧА́ТИ зневажл., СЛЕБЕЗУВА́ТИ (СЛЕБІЗУВА́ТИ) розм., МАРНОСЛО́ВИТИ рідше, ГАЛА́КАТИ розм. рідше, ҐАЛАМА́ҐАТИ діал.; ТЕРЕВЕ́НИТИ зневажл., ЛЕПЕТА́ТИ розм., ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) розм. (говорити про щось незначне, несерйозне); БАЛЯНДРА́СИТИ розм., БАЛАГУ́РИТИ розм. рідше, ПЕРЕБЕНДЮВА́ТИ розм. рідше (пересипаючи мову жартами); ПРОСТОРІ́КУВАТИ (ПРОСТОРІ́КАТИ) розм., РОЗБАЛА́КУВАТИ розм., РОЗГЛАГО́ЛЬСТВУВАТИ розм. (багато, часто беззмістовно, але з претензією, пишномовно і т. ін.). Так вони й життя прожили вкупі — Мотря пащекувала, базікала за десятьох, а Ягор мовчав, як глухий (О. Копиленко); Він (сторож), поклавши хлудину на плече, миролюбно патякає в гурті школярів, що тепер цікаво обступили його колом (С. Васильченко); Марко теревенив і розпатякував цілу дорогу (Григорій Тютюнник); — Мені ще мати, коли я маленьким був, казала — не пасталакай багато, у людей вуха болітимуть (А. Хижняк); Довго гомоніли, галдикали, били та морочили голову (бурсаки), дошукуючись — де ж справді взялася на селі ця таємнича Оксана (С. Васильченко); — Дядьку Кузьмо, ви.. не застрельте мене отут у сараї, — настрашеним голосом просив Джмелик. — Щитай, що й пристрелю, коли будеш отак шкабарчати (Григорій Тютюнник); Параска рада, слебезує по всьому місту, який у неї син розумний (Панас Мирний); І тут не дозволяє (Богдан Михайлович), аби слова стерлися, зашмарували чи змазали суть. Не марнословив, говорив, що на мислі мав (В. Большак); Біля парників уже галакало жіноцтво, озброєне лопатами і граблями (М. Стельмах); — Ії мама тут! Он там стоїть із моїм чоловіком коло брами та й лопотить (О. Кобилянська); Ті (парубки) було зійдуться на вечорниці.. та як стануть баляндрасить, то й мертвий би розреготався... (О. Стороженко); Ернест усім тягарем свого тіла повісивсь на Начковім плечі і почав просторікувати без перерви (І. Франко). — Пор. верзти́, 2. говори́ти, 2. торохті́ти.

БЕЛЬКОТА́ТИ (БЕЛЬКОТІ́ТИ) (нерозбірливо, безладно, плутано говорити), ЖЕБОНІ́ТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал.; ЛЕПЕТА́ТИ (звичайно про дітей); ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) розм. (говорити неясно й поспішно); ВАРНЯ́КАТИ вульг., ВЕРЗЯ́КАТИ вульг. (звичайно про п'яних). Перехиливши з покорою набік голову та витріщивши на Замфіра перелякані благаючі очі, він невиразно белькотав: — То не я... Я нічого не винен... (М. Коцюбинський); — Амітафу! Амітафу! — жебоніла беззубим ротом старенька, а сама не зводила добрих, жалісливих очей з внучки (Ю. Збанацький); — Не плачте, мамочко! Не плачте! — лепетала вона своїм нетвердим язичком (Панас Мирний); — І Сина, і Святого Духа... — Текля лопотіла, вклонялася, присідала, підіймаючи ікону над головою (Ю. Смолич); Здивовані прохожі зупиняються і довго дивляться мені вслід. Вони й справді, мабуть, мають мене за божевільного. Йде вулицею якась потороча, розмахує кулаками і щось варнякає (П. Колесник); Пізно вночі притягсь він додому і п'яно реготався та верзякав (П. Тичина). — Пор. бурмота́ти, 1. говори́ти, 2. говори́ти.