лукавити

ЛИЦЕМІ́РИТИ (діяти лицемірно, виявляти нещирість), КРИВИ́ТИ ДУШЕ́Ю (СЕ́РЦЕМ), ФАЛЬШУВА́ТИ, ФАЛЬШИ́ВИТИ, КРИВОДУ́ШИТИ рідше, ФАРИСЕ́ЙСТВУВАТИ рідше, ДВОЇ́ТИ діал.; ЛУКА́ВИТИ (хитрувати, приховуючи правду); ХИТРУВА́ТИ (виявляти хитрощі); ХАНЖИ́ТИ розм. (удавати з себе набожного або доброчесного). Він спер голову на руку і глядів, немов безтямки, вперед себе. А що не вмів лицемірити і причаюватися, так завважив Івоніка відразу його смуток (О. Кобилянська); — Не забувайте діда, дітки... Я любив вас .. як власну душу... Нічого не обіцяли внуки. Діти, як відомо, кривити душею не вміють (Ю. Збанацький); За зраду (Любов Прохорівна) мусила кривити серцем (І. Ле); Бугор задумався на мить, потім вигукнув ще рішучіше: — Скрізь фальшують! Нам до одуріння товчуть: будь чесний, справедливий, а самі? (О. Гончар); — Ніколи на світі, одним поглядом, одним спогадом не дурив я тебе, не фальшивив перед тобою! (І. Франко); — І батько тобі добра бажав.. Бережи, Наталю, дочку, сказав. Учи її, щоб чесною була, прямою, щоб не криводушила (А. Хижняк); Річ у тому, що в нас дві шкали моральних цінностей, що ми тиражуємо бездуховність, що ми часто фарисействуємо, і все те відгукується людськими вчинками, які потім нас дивують і приголомшують (з газети); З такою людиною, напевне, добре буде працювати. Цей не з гнучкохребетних, ніколи двоїти не буде (М. Стельмах); (Грицько:) Як не лукавить чоловік, по правді каже, по правді робе, — ото й щирість буде (Панас Мирний); Вдень, навіть взимку, я ще міг сяк-так хитрувати, але ввечері діло моє було гибле: мати, гримнувши в сотий раз на оглашенного читальника, задмухувала сліпака (М. Стельмах); Виконуючи своє зобов'язання, забобонний Кузюткін, боячись пекельних мук в загробному житті, для очищення своєї совісті став ханжити, замолюючи гріхи в церкві (Ф. Бурлака).

ХИТРУВА́ТИ (виявляти хитрощі, здійснювати щось ухильним способом, нерідко обманним шляхом), ХИТРИ́ТИ, ЛУКА́ВИТИ, КРУТИ́ТИ розм., ВИХЛЯ́ТИ розм., МАНЕВРУВА́ТИ розм., КОМБІНУВА́ТИ розм., КРУТИ́ТИ ХВОСТО́М розм., ЛИСИЧИТИ розм., ПОЛІТИКУВА́ТИ діал. — Док.: схитрува́ти, схитри́ти, злука́вити. Наполеон хитрував, але не міг приховати, що посилено готується до війни (П. Кочура); Він явно хитрив, цей дебелий, зарослий рудою щетиною дядько (Ю. Бедзик); Бронко не певний, чи та хитра дівчина не лукавить з ним (Ірина Вільде); — Нащо крутити, Іване Семеновичу? Чи не ви ж ото випитуєте його щоденно про мої досліди? (Ю. Яновський); Вихляв штабс-капітан чи говорив щиро, — трудно було зрозуміти (С. Добровольський); Антон Таран не довів, що Петро не винуватий, і щось надто маневрував (П. Автомонов); Задобрював, комбінував, підмазував — весь світ його тоді до цього звівся (О. Гончар); (Зінька:) Навіщо б я мала ховати очі та лисичити? Не зволікайся краще, а кажи прямо: Зінько, ти мені обридла! (М. Кропивницький); — Ми розуміємося добре, мій сину, і не потребуємо між собою політикувати (О. Кобилянська).