маломовний

МОВЧАЗНИ́Й (який не любить багато говорити, схильний мовчати), МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, МАЛОМО́ВНИЙ, МАЛОГОВІРКИ́Й, НЕГОВІРКИ́Й, НЕБАГАТОСЛІ́ВНИЙ, НЕВЕЛЕМО́ВНИЙ, НЕБАЛАКУ́ЧИЙ, НЕБАЛАКЛИ́ВИЙ, МОВЧКУВА́ТИЙ розм., МОВЧУ́ЩИЙ розм., НЕГОВОРЮ́ЧИЙ розм., НЕБАЛАЧКИ́Й розм.; БЕЗВІДМО́ВНИЙ (БЕЗОДМО́ВНИЙ) розм. (який, не відповідаючи, мовчки слухає). Грицько був говіркий, веселий, любив пореготатися; Семен був мовчазний та похмурий (Б. Грінченко); Юріштан завше був суворий, мовчазливий (Г. Хоткевич); Був він маломовний і ніби похмурий (Марко Вовчок); Володимир — міцний, як дубок, малоговіркий, але замислений, пристрасний, але стриманий (С. Скляренко); Пахол був неговіркий і завжди ніяковів, коли йому доводилось висловлюватись більше як одним реченням (Ю. Смолич); Всі так і вважали -. непоганий, знаючий механік, але такий небагатослівний, що звука зайвого не проронить (Ю. Збанацький); Іван Гурович хоч з виду був строгий, небалакучий, а проте, як знав Колодуб, душа в нього товариська (Ю. Бедзик); На господі у себе Чайченко такий самий небалакливий, як і в людях (Марко Вовчок); То був мовчущий, сердитий чоловік (І. Франко); Він був неговорючий, любив більше мовчати, ніж говорити (І. Нечуй-Левицький); Пожвавлювала його лише розмова з Ганною, чи, вірніш, його розповіді безвідмовній, уважній слухачці про себе (В. Козаченко). — Пор. 1. безмо́вний.