1. Словник синонімів української мови

мандрівник

МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИК розм., ОБХОДИ́СВІТ розм., СТРА́ННИК заст., ВОЯЖЕ́Р заст. ірон., ПІЛІГРИ́М книжн. заст., ВАНДРІ́ВНИ́К діал., ВАНДРІ́ВЕЦЬ діал. Благословенні ви, сліди, Не змиті вічності дощами, Мандрівника Сковороди З припорошілими саквами (М. Рильський); -. Хто ти? — додав молодший. — Я мандрівник, — сказав подорожній (Н. Рибак); Ходіння по розпеченому брукові, незвичайний шум і гам швидко стомили подорожан (С. Добровольський); Подорожники, котрі величаються, що були в тих краях (на півночі), розказують.. чудні речі (Лесь Мартович); Фантастичні картини дороги чарували серця вічних пілігримів, мрійників, сумовитих бурлак (Т. Масенко); Швидко біжать легкі саночки, як тільки можна швидко, — але якою тихою здається та їзда молоденькому вандрівникові (Леся Українка); І був сей вид для вандрівця німого Мов грім небесний (І. Франко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мандрівник — (той, хто подорожує) подорожній, діал. вандрівник. Словник синонімів Полюги
  2. мандрівник — мандрі́вни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. мандрівник — див. МАНДРІВЕЦЬ. Словник синонімів Караванського
  4. мандрівник — див. подорожній Словник синонімів Вусика
  5. мандрівник — [мандр'іўниек] -ка, м. (на) -ков'і/ -ку, кл. -р'іўниеку/-р'іўничеи, мн. -кие, -к'іў і [мандр'іўник] -ниека, м. (на) -ниеков'і/-ниеку, кл. -р'іўниеку/-р'іўничеи, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
  6. мандрівник — -івника, ч. Той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. || Людина, що за характером своєї діяльності мусить часто мандрувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. мандрівник — МАНДРІ́ВНИ́К, і́вника́, ч. Той, хто мандрує; подорожній (у 2 знач.), подорожанин. Мандрівник не міг користатись з них [дзиґарів], бо були дуже здорові й тяжкі (М. Коцюбинський); Пастухи сидять, а до них мандрівник з темряви наближається (С. Словник української мови у 20 томах
  8. мандрівник — Мандрі́вни́к, -рі́вника́; -рі́вники́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. мандрівник — МАНДРІ́ВНИ́К, і́вника́, ч. Той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. Мандрівник не міг користатись з них [дзигарів], бо були дуже здорові й тяжкі (Коцюб., III, 1956, 8); Пастухи сидять, а до них мандрівник з темряви наближається (Вас., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  10. мандрівник — рос. путешественник людина, котра перебуває менше року у країні, де не є резидентом, якщо вона не співробітник урядової установи іншої країни або член її сім'ї і не працює на резидента. Eкономічна енциклопедія