мандрівник
МАНДРІ́ВНИ́К, і́вника́, ч.
Той, хто мандрує; подорожній (у 2 знач.), подорожанин.
Мандрівник не міг користатись з них [дзиґарів], бо були дуже здорові й тяжкі (М. Коцюбинський);
Пастухи сидять, а до них мандрівник з темряви наближається (С. Васильченко);
За пару годин мандрівники таки дісталися до Києва (А. Кокотюха);
Приїжджі казали, що в лісах ховаються здрайці, нападають на мандрівників, грабують, а потім вбивають, аби ті їх не впізнали (Г. Пагутяк);
* Образно. Сонце, той ясний і непохибний небесний мандрівник, давно вже перестало бути керманичем моєї земної мандрівки (І. Франко);
// Людина, що за характером своєї діяльності мусить часто мандрувати.
Добре було б стати великим мандрівником і відкрити, наприклад, ще якусь землю (Л. Смілянський);
Каже [Петро], що мріяв стати мандрівником-мореплавцем, але так насправді й не певен, чи те море існує, чи то не байки (Ю. Андрухович).
Значення в інших словниках
- мандрівник — (той, хто подорожує) подорожній, діал. вандрівник. Словник синонімів Полюги
- мандрівник — мандрі́вни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- мандрівник — див. МАНДРІВЕЦЬ. Словник синонімів Караванського
- мандрівник — див. подорожній Словник синонімів Вусика
- мандрівник — [мандр'іўниек] -ка, м. (на) -ков'і/ -ку, кл. -р'іўниеку/-р'іўничеи, мн. -кие, -к'іў і [мандр'іўник] -ниека, м. (на) -ниеков'і/-ниеку, кл. -р'іўниеку/-р'іўничеи, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
- мандрівник — -івника, ч. Той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. || Людина, що за характером своєї діяльності мусить часто мандрувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- мандрівник — МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИК розм., ОБХОДИ́СВІТ розм., СТРА́ННИК заст., ВОЯЖЕ́Р заст. ірон., ПІЛІГРИ́М книжн. заст., ВАНДРІ́ВНИ́К діал., ВАНДРІ́ВЕЦЬ діал. Словник синонімів української мови
- мандрівник — Мандрі́вни́к, -рі́вника́; -рі́вники́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- мандрівник — МАНДРІ́ВНИ́К, і́вника́, ч. Той, хто мандрує; подорожній, подорожанин. Мандрівник не міг користатись з них [дзигарів], бо були дуже здорові й тяжкі (Коцюб., III, 1956, 8); Пастухи сидять, а до них мандрівник з темряви наближається (Вас., Вибр. Словник української мови в 11 томах
- мандрівник — рос. путешественник людина, котра перебуває менше року у країні, де не є резидентом, якщо вона не співробітник урядової установи іншої країни або член її сім'ї і не працює на резидента. Eкономічна енциклопедія