мандрівний

МАНДРІ́ВНИ́Й, і́вна́, і́вне́.

1. Який мандрує.

І знай, що знов прилинуть восени Мандрівні зграї, знову розколишуть Повітря дзвоном, свистом, щебетанням (М. Рильський);

Звідусіль чути було постріли, – це якась мандрівна офіцерська дружина вирішила підтримати Тимчасовий уряд (Ю. Яновський);

Я возив хліб і сіль І людей мандрівних (П. Воронько);

// Який постійно мандрує; бродячий.

Дванадцять плащів, перетиканих пурпуром тирським, Дар королеви Альтеї мандрівним співцям златоустим (І. Франко);

Мандрівний музика, він об'їздив майже всю країну, зустрічав багатьох людей (Л. Дмитерко);

Не прийти він також не міг – хоч би й з огляду на неминучу при таких оказіях пізнішу пиятику за участю цілої армії мандрівних комедіантів (Ю. Андрухович);

// Кочовий.

Він [прокурор] зробив розгорнений екскурс у давнину, в жахливу історію крадіжок дітей всілякими мандрівними племенами (Іван Ле).

2. Заповнений мандрами.

Хай вславлю ж вам тепер мандрівний шлях Тих безпритульних хлопців, що до Криму З Москви зайцями котять в поїздах (Ю. Клен);

Змалку почалося мандрівне життя маленьких княжичів Данилка і Василька (А. Хижняк);

Промайнули Юнацькі весни мандрівні (П. Воронько).