мандрівний

МАНДРІ́ВНИ́Й, і́вна́, і́вне́.

1. Який мандрує.

Звідусіль чути було постріли, — це якась мандрівна офіцерська дружина вирішила підтримати Тимчасовий уряд (Ю. Янов., II, 1954, 111);

Я возив хліб і сіль І людей мандрівних (Воронько, Три покоління, 1950, 9);

І знай, що знов прилинуть восени Мандрівні зграї, знову розколишуть Повітря дзвоном, свистом, щебетанням (Рильський, І, 1956, 78);

// Який постійно мандрує; бродячий.

Дванадцять плащів, перетиканих пурпуром тирським, Дар королеви Альтеї мандрівним співцям златоустим (Фр., XIII, 1954, 316);

Мандрівний музика, він об’їздив майже всю країну, зустрічав багатьох людей (Дмит., Розлука, 1957, 47);

До містечка заїхав мандрівний театр ліліпутів (Вільде, На порозі, 1955, 56);

// Кочовий.

Він [прокурор] зробив розгорнений екскурс у давнину, в жахливу історію крадіжок дітей всілякими мандрівними племенами (Ле, Міжгір’я, 1953, 324).

Мандрі́вні́ дяки́ див. дяк.

∆ Мандрі́вні́ вогні́ — те саме, що Блука́ючі вогні́ ( див. блука́ючий); Мандрі́вні́ зо́рі — зорі, що рухаються не по сталій орбіті.

2. Заповнений мандрами.

Змалку почалося мандрівне життя маленьких княжичів Данилка і Василька (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 85);

Промайнули Юнацькі весни мандрівні (Воронько, Славен мир, 1950, 117).