манорія

СПО́СІБ (спеціальна дія або система дій, яка дає можливість зробити, здійснити що-небудь), ЗА́СІБ, ПРИЙО́М, ЛАД з прийм. на та означ., ЧИН в оруд. в. з означ., РОБ в оруд. в. з означ., ЗРАЗОК, КШТАЛТ, НА́ПАД розм., МО́ДУС книжн. ПОЧЕРК, МАНЕРА (МАНІ́РА заст.), МАНІ́Р розм., ПО́БИТ в оруд. в. з означ., розм., ФАСО́Н розм., ХВА́ТКА розм., МАНО́РІЯ заст., ЯРМІС діал. (звичка діяти певним чином). — Нібито не велика штука дерев'яну ложку зробити, а все-таки треба мати свої способи, знатися на матерії (І. Франко); Я вступив до нього (комерційного інституту) лише тому, що мій атестат не давав мені права для вступу до інших вищих учбових закладів. Це був засіб здобути вищу освіту взагалі (О. Довженко); Різні прийоми і особливості були у наших рибалок. Дехто, приміром, любив міняти місця і присусіджуватись до чужих принад (М. Рильський); Його (командувача) голова на всі лади варіювала план загального наступу (Ю. Яновський); Я слухаю промову і одночасно думаю — яким чином тут опинився батько? (Л. Смілянський); — Додому?! То яким робом? — ще голосніше і недовірливо крикнув фурман. — Поки пішки (М. Стельмах); — Ви всіма нападами (плаваєте)? А нуте ще по-жіночому! (Панас Мирний); Ці переклади ("Слова о полку Ігоревім" Шашкевича, Максимовича, Руданського, Федьковича, Панаса Мирного) писані в різних манерах (М. Рильський); Тож краще, мабуть, буде повестись перед комісією на вже випробуваний манір — покірненьким телятком, ангелочком (О. Гончар); Хитрить лукавая Ютурна, Яким би побитом їй Турна Спасти од смертного ножа (І. Котляревський); Демид, дуже зацікавившись цим гарненьким дівчам, прибрав інший ярміс і став поводитись так, мов зовсім її не поміча (Б. Грінченко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. манорія — мано́рія іменник жіночого роду рідко Орфографічний словник української мови
  2. манорія — МАНО́РІЯ, ї, ж., заст. Манера. – Це в його така вдача, така манорія. Він усе так жартує з усіма, кого зустріне, чи старого, чи молодого (І. Словник української мови у 20 томах
  3. манорія — МАНО́РІЯ, ї, ж., заст. Манера. — Це в його така вдача, така манорія. Він усе так жартує з усіма, кого зустріне, чи старого, чи молодого (Н.-Лев., V, 1966, 395). Словник української мови в 11 томах