миркати

БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. (приглушено й одноманітно); БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм., МУ́РКАТИ розм., МУГИ́КАТИ розм. (уривчасто, час від часу; БУБОНІ́ТИ (БУБНІ́ТИ) розм., БУБОТА́ТИ (БУБОТІ́ТИ) розм. рідше (глухо й одноманітно повторюючи що-небудь). — Док.: пробурмота́ти (пробурмоті́ти), пробуркота́ти (пробуркоті́ти), пробурча́ти, проми́мрити, прохарама́ркати (прохама́ркати), промурмота́ти (промурмоті́ти), промуркота́ти (промуркоті́ти), промурча́ти, бу́ркнути, ми́ркнути, му́ркнути, муги́кнути, пробубоні́ти (пробубні́ти), пробубота́ти (пробуботі́ти). Довбня сердитий ходив поза школярами й плювався, бурмочучи собі під ніс (Панас Мирний); Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, а жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (М. Стельмах); Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); — Дуже радий, дуже радий! — мимрив лисий, тискаючи руку Ясочці (С. Васильченко); — Читай уважно, з толком, а не скачи, як дяк твій харамаркає (Г.Косинка); — А ти той... бідовий. Їй-бо, це мені до душі. А то пришлють недоріку, зайде до сільради — не директор, а прохач. Хамаркає щось під носа (Ю. Збанацький); Наталя спросоння важко схлипує, перевертається на другий бік, щось мурмоче невиразне (Ю. Збанацький); Рахуючи, Клава муркотить щось собі під ніс (Я. Стецюк); — Говори, Тучинський, не мурчи. Нічого поглядати на мене (О. Досвітній); Мотя тільки іноді сердито буркала йому на відповідь якесь слово (В. Козаченко); Козаков, розглядаючи їх (документи), удавав, що цілком у них розуміється. — Так, так... Умгу, — суворо миркав він у документи (О. Гончар); — Дивлю́ся, витріщившись, на дошку та муркаю щось таке, чого і сам не тямлю (І. Рябокляч); Один ксьондз тихо бубонів молитви, вряди-годи ворушивсь і наводив на всіх ще більший спокій (І. Нечуй-Левицький); За дверима асистентської все бубніли два голоси, перебиваючи один одного (Ю. Смолич). — Пор. белькота́ти, 1. бурча́ти, 2. говори́ти.

БУРЧА́ТИ розм. (сердито, докучливо і звичайно неголосно висловлювати своє невдоволення), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ) розм. рідше; БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм. (уривчасто, час від часу). — Док.: пробурча́ти, пробуркота́ти (пробуркоті́ти), проворкота́ти (проворкоті́ти), бу́ркнути, ми́ркнути, во́ркнути. Старий заохкав і почав бурчати і лаяти сина за неповороткість (З. Тулуб); До кухні заходить із свічкою якийсь дідок, вороже дивиться на мене, щось невдоволено буркотить і йде собі (Д. Бузько); Рабиня (йде воркотячи) (Леся Українка); — Тьфу на таку собачу службу! — воркотів жандарм, хусткою обтираючи вуси, з котрих капотіла дощова вода (І. Франко); — Мовчала б, коли сказати не вмієш, — буркнув сердито Карпо Петрович (М. Коцюбинський). — Пор. бурмота́ти.

ЖЕБРА́ЧИТИ (збирати милостиню), ЖЕ́БРАТИ, СТАРЦЮВА́ТИ, ЖЕБРУВА́ТИ рідше, ЖЕБРАКУВА́ТИ розм., ПРОСИ́ТИ розм., МИ́РКАТИ заст. Обв'язавшись картатими хустками, циганки знову підуть жебрачити, канючити шматок хліба, картоплину чи цибулину (Д. Ткач); Я пішов сирітською дорогою — жебрати (М. Ю. Тарновський); Я шостий десяток старцюю; сорок літ, як світ Божий перед моїми грішними очима закрився (Д. Мордовець); — А ваша жінка з дітьми матиме з чого жити, поки ви сидітимете? Чи буде змушена жебрувати (переклад С. Масляка); Малий Василь.. перекинувся у Запоріжжя. Почав жебракувати (Г. Коцюба); Се не жебрак. От він, як бачив, не просить ні в кого (Г. Хоткевич); Жінка з діточками пішла попідвіконню миркати (Г. Квітка-Основ'яненко).