миркати
МИ́РКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Незрозуміло говорити; незадоволено бурчати.
Миркав, миркав коло нього голова з писарем, та бачать, що ні в чім до нього присікатись, так і відпустили (Г. Квітка-Основ'яненко);
У землянці було жарко. Поруч хропів Сагайда, він весь пашів і, миркаючи уві сні, щоразу закидав на Черниша важку, гарячу руку (О. Гончар).
2. заст. Жебракувати.
Дітки миркають без свитки й постолів, Канючать хліба шмат під вікнами з торбами... (П. Гулак-Артемовський);
Чоловік .. розіп'ється, попропивається, попід плотами валяється, а жінка з діточками пішли попідвіконню миркати (Г. Квітка-Основ'яненко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- миркати — ми́ркати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- миркати — див. говорити; жебракувати Словник синонімів Вусика
- миркати — -аю, -аєш, недок., розм. 1》 Незрозуміло говорити; незадоволено бурчати. 2》 заст. Жебракувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- миркати — Вітати із святами (від «мир вам») Словник застарілих та маловживаних слів
- миркати — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. Словник синонімів української мови