миритися

МИРИ́ТИСЯ, мирю́ся, ми́ришся, недок.

1. Припиняти сварки, суперечки, ворожнечу з ким-небудь.

– Ну, – питає [Змій], – за чим, добрий молодець, зайшов? Чи будем битися, чи миритися? (з казки);

– А я мирюсь з матір'ю, переводжу до себе... (Панас Мирний);

Просила ніби Марія і його, Якова, щоб звести з чоловіком. Та він радив позивати, а не миритися (А. Головко);

[Самопал:] А як з Дмитром посварився, то помиритесь... Хлопець він хороший. [Кряж:] Кобила з вовком мирилася, та додому не вернулася (М. Зарудний);

// безос.

А що там поза мурами творилось, Кому з ким воювалось чи мирилось, Про те не знали ми та й знати не хотіли (І. Франко);

// Жити в мирі, не сваритися.

Ми з сестричкою мирились – Барабаном ми ділились: Трохи я побарабаню, Потім дам сестриці Ані (Г. Бойко).

2. з ким – чим і без дод. Терпимо ставитися до кого-, чого-небудь.

Літо минає, і треба зарані миритись з думкою, що такі напади жару і болі ноги будуть від часу до часу прокидатись (Леся Українка);

Що ж, коли любиш сомів ловити, то мусиш миритися з комарами (О. Донченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me