набігти

ЗБИРА́ТИСЯ (опинятися в одному місці, в однієї особи чи в одних руках), ГРОМА́ДИТИСЯ, ГУРТУВА́ТИСЯ, НАГРОМА́ДЖУВАТИСЯ, ЗГРОМА́ДЖУВАТИСЯ розм.; ЗОСЕРЕ́ДЖУВАТИСЯ, КОНЦЕНТРУВА́ТИСЯ, СТЯГА́ТИСЯ, НАСУВА́ТИ перев. док., розм. (у великій кількості); КУ́ПЧИТИСЯ, СКУ́ПЧУВАТИСЯ, СКУ́ПЛЮВАТИСЯ розм., КУ́ПИТИСЯ діал. (збиратися докупи); СХО́ДИТИСЯ, НАХО́ДИТИ, ЗБІГА́ТИСЯ розм., НАБІГА́ТИ розм., НАПЛИВА́ТИ розм., НАПИРА́ТИ розм., НАПИРА́ТИСЯ розм. (про людей, тварин); СТІКА́ТИСЯ (поступово); НАБИРА́ТИСЯ (у певній кількості). — Док.: зібра́тися, назбира́тися, згуртува́тися, нагрома́дитися, згрома́дитися, зосере́дитися, сконцентрува́тися, стягти́ся, стягну́тися, настяга́тися розм. насу́нути, ску́пчитися, ску́питися, зійти́ся, насхо́дитися, найти́, збі́гтися, набі́гти, напливти́, наплисти́, напе́рти, напе́ртися, стекти́ся, набра́тися. В Денисовій хаті вже збирались гості (І. Нечуй-Левицький); Незабаром почали до нашого огнища громадитися втікачі й з інших компаній (І. Франко); Тривожно перезиралися козаки, гуртуючись біля церковного ґанку (З. Тулуб); Війська зосереджувались понад річкою (О. Гончар); (Криштоф:) Дрібна продукція пережила свій вік — капітал концентрується (І. Франко); Все повітове місто насунуло у світлиці начальника з своїми сім'ями (І. Нечуй-Левицький); — Ворог скупчується в селі за річкою! (П. Панч); Студенти скупчились на площадці (І. Кочерга); Чоловіка з шість пішло нагору. Остатні скупились коло рундука, гудуть (Панас Мирний); — Усюди, кажуть, купляться круг панів люди та компонують, як би Сомка на волю визволити (П. Куліш). — Пор. ску́пчуватися.

НАБИРА́ТИСЯ тільки 3 ос. одн. (досягати якої-небудь кількості), БУ́ТИ в майбутньому часі; НАБІГА́ТИ розм. (звичайно про гроші, відсотки і т. ін.). — Док.: набра́тися, набі́гти. Жолудів набралося цілі гори. Повні комори їх насипали (О. Іваненко); Остап зміркував, що звідси до Кишниці.. буде верст з тридцять (М. Коцюбинський); Повесні квочку підсипати, підростуть курчата, можна буде продати... Глянь — якийсь карбованець чи два й набіжить за рік (О. Донченко). — Пор. 1. нагрома́дитися, нарахо́вуватися.

НАБІ́ГТИ (про воду, хвилю — швидко насуваючись, покрити собою що-небудь), НАДБІ́ГТИ, НАКОТИ́ТИ, НАКОТИ́ТИСЯ. — Недок.: набіга́ти, надбіга́ти, нако́чувати, нако́чуватися. З моря набігла хвиля з білими густими гребенями (І. Нечуй-Левицький); Валом надбігла вода і заплюскотіла при ногах монголів (І. Франко); Накочують хвилі на коси (П. Усенко); Остання хвиля накотилась на берег (Д. Ткач). — Пор. 1. нахли́нути.

НАБЛИЖА́ТИСЯ (НАБЛИ́ЖУВАТИСЯ рідше) до кого-чого і без додатка (про близьке настання певного відрізка часу, періоду життя, події, явища і т. ін.), НАДХО́ДИТИ без додатка, ПІДХО́ДИТИ, ІТИ́ (ЙТИ) до чого і без додатка, НАХО́ДИТИ без додатка, ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) безос., до чого, на що і без додатка, ЗБЛИЖА́ТИСЯ (ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ) без додатка, розм., БЛИ́ЗИТИСЯ рідко; БЛИ́ЖЧАТИ без додатка, розм. (ставати ближчим); НАБІГА́ТИ без додатка, розм. (про свята, певні дні тощо — наближатися непомітно, швидко); БРА́ТИСЯ безос., до чого, на що, розм. (про вік, час і т. ін.); ПІДСТУПА́ТИ поет., ПІДБИРА́ТИСЯ поет., ПІДКРАДА́ТИСЯ поет. (повільно, непомітно); НАСУВА́ТИСЯ, НАСУВА́ТИ, СУ́НУТИ (на кого-що і без додатка — про щось небажане або бурхливе, інтенсивне за своїм виявом, грізне і т. ін.; про вечір, ніч і т. ін.); НАЗРІВА́ТИ, ГОТУВА́ТИСЯ (без додатка; про щось значне або загрозливе, неприємне — повільно наближатися, стаючи неминучим). — Док.: набли́зитися, надійти́, підійти́, піти́ перев. до чого найти́, збли́зитися, набі́гти, узя́тися (взя́тися) на що підступи́ти, підкра́стися, насу́нутися, насу́нути, назрі́ти. Настала Спасівка. Наближався день Єреміїних іменин (І. Нечуй-Левицький); Надходять великі події — все говорить про це (О. Довженко); Підходила зима, треба щось їсти, в чомусь ходити (Григорій Тютюнник); Сталевих птиць у грізній високості я чую рев... То йде відплати час (В. Сосюра); Находив ранок (П. Воронько); Йшлося на вечір, коли Наливайко з Юрком Мазуром розшукали посланців (І. Ле); Минуло ще кілька днів. Весілля зближалося (О. Маковей); Минали години, близився вечір (Д. Бедзик); — Уже як мають саджати (у холодну), то пізніше, аж коли нагальна робота скінчиться або як свята довші набіжать... (Леся Українка); Хоч ще й не бралося на світанок, було видно, як серед білого дня (Ю. Бедзик); Весна підступає, ясна й непомітна. Злягаються, тануть високі сніги (С. Воскрекасенко); Лихо так зненацька підкралось і так несподівано впало, що ніхто навіть не важився думать, чим запобігти (М. Коцюбинський); А літо вже минуло і насувалася осінь (Г. Хоткевич); Насував осінній мокрий вечір (С. Скляренко); Сунула холодна біла зима (О. Іваненко); А тут ще такі новини, такі події назрівають! (Н. Тихий); Нікому й на думку не спаде, що готується пригода, що лихо вже близько (М. Коцюбинський). — Пор. 1. наста́ти.

НАВЕРТА́ТИСЯ (про сльози — з'являтися на очах), ВИСТУПА́ТИ, НАБІГА́ТИ, НАПЛИВА́ТИ. — Док.: наверну́тися, ви́ступити, набі́гти, наплисти́ (напливти́). В бідної дівчини аж сльози навернулись на очі (І. Нечуй-Левицький); Христя то почервоніє, то побіліє, аж сльози їй на очі виступають (Панас Мирний); Сльози набігають на очі, пекучі, непрошені (М. Зарудний); Дівчина чує, як їй на повіки Чомусь напливає гаряча сльоза (Л. Первомайський).

НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ) на що і без додатка (про хмари, туман, дим і взагалі щось суцільне, масивне — рухаючись, покривати, закривати собою що-небудь), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ), СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, НАСТУПА́ТИ, НАКО́ЧУВАТИСЯ, НАПЛИВА́ТИ (плавно); НАПОВЗА́ТИ (повільно); НАБІГА́ТИ (швидко). — Док.: насу́нутися, насу́нути, накоти́тися, наплисти́ (напливти́), наповзти́, набі́гти. Грозова хмара насувалась на світ (С. Чорнобривець); А на світ насувала темрява (Б. Грінченко); З півночі суне страшна, чорніша від чорної ночі хмара (Ю. Збанацький); З долини од річки.. сунувся туман (А. Головко); Був час, коли сутінки, довго закрадаючись та наступаючи в обхід, раптом звалились всією своєю силою й задушили останні промені денного світла (Л. Дмитерко); Морок волохато накочувався звідусіль (П. Загребельний); Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього... тихим морем напливає (Леся Українка); В небі чорно хмарилося, грізні валовиська наповзали з півночі (Ю. Бедзик); Та от набігає перша хмарка, за нею друга (В. Кучер). — Пор. 1. набі́гти, 1. наближа́тися, 2. налеті́ти, 1. наляга́ти, 1. нахли́нути.

НАТЕКТИ́ (про рідину — стікаючи або просочуючись, назбиратися де-небудь у певній кількості), НАБІ́ГТИ. — Недок.: натіка́ти, набіга́ти. В Кайдаша натекло повний рот слини (І. Нечуй-Левицький); А в хаті лежала.. Катерина. Кров цебеніла у неї горлом, і величенька калюжка її вже набігла коло голови (Г. Хоткевич).

НАЛЕТІ́ТИ (про вітер, бурю, хмари тощо — раптово розпочатися або з'явитися), НАБІ́ГТИ, НАЛИ́НУТИ поет., НАРИ́НУТИ, НАСКО́ЧИТИ. — Недок.: наліта́ти, набіга́ти, нарина́ти, наска́кувати. Враз налетів вихор і закрутив гарячий пісок (О. Ільченко); Набіжить вітерець, покотиться хвилею (О. Стороженко); Враз хмарка налине і змішає, і сутінь поплине, мов сивий серпанок... (Леся Українка); Видно, злива стрілами нарине від донських зелених берегів (Н. Забіла); Раптом наскочила хмара і упав такий дощ, що трудно й описати (М. Коцюбинський). — Пор. 1. насува́тися, 1. нахли́нути.

I. НАПА́СТИ на кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИ перев. без додатка, НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯ розм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИ кого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИ перев. недок. (учинити набіг). — Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти (вдаря́ти), обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); — Банда наскочила! — гукнув він та, схопивши кулемет, хутко потяг його до порога (О. Донченко); Ударили втретє — і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); — Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра — турки, татари (Марко Вовчок). — Пор. 1. наки́нутися.

НАТКНУ́ТИСЯ на кого-що (рухаючись, несподівано зустрітися з якоюсь перешкодою і вдаритися об неї), ЗІТКНУ́ТИСЯ з ким-чим, НАТРА́ПИТИ, НАЛЕТІ́ТИ, НАРАЗИ́ТИСЯ, НАСКО́ЧИТИ, НАШТОВХНУ́ТИСЯ, НАРВА́ТИСЯ розм., НАПОРО́ТИСЯ розм.,; НАБІ́ГТИ, НАГНА́ТИСЯ (з розгону); ТКНУ́ТИСЯ (ТИКНУ́ТИСЯ), ТИ́ЦЬНУТИСЯ розм. (у що, рідше в кого — рухаючись, несподівано натрапити на щоабо кого-небудь, ударившись об нього). — Недок.: натика́тися, стика́тися, натрапля́ти, наліта́ти, наража́тися (нара́жуватися рідше), наска́кувати, нашто́вхуватися, нарива́тися, напо́рюватися, набіга́ти, наганя́тися, ти́катися, ти́цятися, ти́цькатися рідше. Гарячий засліплений кінь трохи не наткнувся на скаку на воза (І. Нечуй-Левицький); Натрапила коса на камінь (прислів'я); Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім'яти її (М. Трублаїні); Перед барикадою колючо стирчали залізні "їжаки", на які мали наразитись фашистські танки (С. Журахович); З розгону Черниш наскочив на якогось пластуна-бійця (О. Гончар); Хотіла (Олена) вискочити з кімнати, але зопалу наштовхнулась на закриту.. половинку дверей (А. Головко); Добре, хоч кінь ні на що не напоровся (Г. Хоткевич); Раптом нарти набігли на камінь і так підскочили, що Тико не втримався і впав на сніг (М. Трублаїні); Раз він гнався шістьма кіньми, В шовках та у злоті, Як нагнався на баюру, Застряв у болоті (С. Руданський); Незабаром пліт знову шарпнуло, він тикнувся у щось тверде (С. Голованівський). — Пор. 2. нарази́тися.

НАХЛИ́НУТИ (про воду, туман, дим, запахи тощо — раптово, швидко набігти й поширитися у великій кількості), НАРИ́НУТИ, НАПЛИ́НУТИ. — Недок.: нарина́ти. Нахлинула тужна, широка, мов повінь, мелодія, вся душа натягнулась, мов струна (Ю. Збанацький); В долину наринав теплими хвилями вітер (Н. Рибак); А потім, коли знов наплине сутінь, я думаю: я знала се, я знала (Леся Українка). — Пор. 1. набі́гти, 2. налеті́ти.

СПО́ВНЮВАТИСЯ (кому; про досягнення ким-небудь певного віку — закінчуватися), МИНА́ТИ, ПРОМИНА́ТИ, СТАВА́ТИ, НАБІГА́ТИ, ВИПО́ВНЮВАТИСЯ, СПОВНЯ́ТИСЯ розм., ВИПОВНЯ́ТИСЯ розм., ВИХО́ДИТИ розм., ЗРІ́ВНЮВАТИСЯ розм. — Док.: спо́внитися, мину́ти, промину́ти, ста́ти, набі́гти, ви́повнитися, ви́йти, зрівня́тися, сту́кнути фам. Тані ще не сповнилось вісімнадцяти, вона іскриться й сяє юністю (Т. Масенко); Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом (Т. Шевченко); Як сорок літ стане, всяка жінка зів'яне (І. Муратов); Дорка .. до початку війни саме скінчила семирічку, їй набігало шістнадцять років (Ю. Яновський); А коли йому виповнилось уже шістнадцять років, він поступив чорноробом у депо (П. Панч); Зрівнялось їй дванадцять годочків (Марко Вовчок).