1. Словник синонімів української мови

надводити

ПРОВО́ДИТИ (ПРОВА́ДИТИ) (іти, їхати тощо разом з кимсь до певного місця перед тим, як розстатися, попрощатися з ним), ПРОВОДЖА́ТИ, ПРОВО́ДЖУВАТИ (ПРОВА́ДЖУВАТИ) рідше, ВІДПРОВА́ДЖУВАТИ, ВИРЯДЖА́ТИ (у дорогу, в гості, в похід); ВІДВО́ДИТИ, НАДВО́ДИТИ розм. (пішки). — Док.: провести́, проводи́ти рідко прова́дити діал. відпрова́дити, ви́рядити, відвести́, надвести́. Усі брати вибігли з хатки проводити старшого брата, що, вбраний у чоботи та у велику хустку неньчину, йшов у місто (Марко Вовчок); Ой що кому заваджає, ой що кому вадить, А що хлопець молоденький дівчину провадить (коломийка); Старов проводжав Тараса додому (О. Ільченко); — Отак, Петре, склалося, — проводжуючи його до хвіртки, говорила Катерина (С. Журахович); — Відпровадь мене до воріт (В. Гжицький); Боками попри дорогу біжать її дві менші сестрички і братчик, що не втерпіли і крадьки втекли з хати сестру виряджати (Марко Черемшина); З дому вийде (хлопець), а до школи не втрапить... Мама іноді і в школу його відводила (О. Гончар); (Мати:) Іди, синашу, йди та надведи Килинку до дороги (Леся Українка).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. надводити — надво́дити дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. надводити — -джу, -диш, недок., надвести, -еду, -едеш; мин. ч. надвів, надвела, надвело; док., перех., розм. Проводити, доводити до якого-небудь місця. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. надводити — НАДВО́ДИТИ, джу, диш, недок., НАДВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. надві́в, надвела́, ло́; док., кого, розм. Трохи проводити кого-небудь кудись, до якогось місця. Поцілувала [Мартоха] пані в руку за лікарство [ліки] і відпровадила її за ворота, ще й надвела трохи вулицею, для пошани (Леся Українка). Словник української мови у 20 томах
  4. надводити — Надво́дити, -во́джу, -во́диш; -надво́дь, -во́дьте; надве́сти́, -веду́, -веде́ш; надві́в, -вела́, -вели́; надві́вши; надведи́, -веді́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. надводити — НАДВО́ДИТИ, джу, диш, недок., НАДВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. надві́в, надвела́, ло́; док., перех., розм. Проводити, доводити до якого-небудь місця. Поцілувала [Мартоха] пані в руку за лікарство [ліки] і відпровадила її за ворота, ще й надвела трохи вулицею, для пошани (Л. Укр., III, 1952, 636). Словник української мови в 11 томах