надиматися

БУНДЮ́ЧИТИСЯ (триматися, поводитися зарозуміло, намагаючись підкреслити свою зверхність, значущість), ПИНДЮ́ЧИТИСЯ розм., ПРИ́НДИТИСЯ розм., ІНДИ́ЧИТИСЯ розм.; ПИША́ТИСЯ, ВЕЛИЧА́ТИСЯ, ГОРДУВА́ТИ, ГОРДИ́ТИСЯ розм., ГОНОРУВА́ТИ рідше, ГОНОРИ́ТИСЯ діал., ФУДУ́ЛИТИСЯ діал., ПИША́ТИСЯ заст. (гордовито); ГОРОЇ́ЖИТИСЯ розм., КОСТРИ́ЧИТИСЯ розм., ПРИ́ЩИТИСЯ розм. рідше, ФАНАБЕ́РИТИСЯ розм. (триматися зарозуміло, з викликом); ЗАРОЗУМІВА́ТИСЯ, ЗАЗНАВА́ТИСЯ (ставати зарозумілим); НАБУНДЮ́ЧУВАТИСЯ, НАПРИ́НДЖУВАТИСЯ розм., ДУ́ТИСЯ розм., НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) розм., НАПУ́ЖУВАТИСЯ розм., НАЖА́БЛЮВАТИСЯ зневажл. (набирати бундючного вигляду); ЗАНО́СИТИСЯ розм., НЕСТИ́СЯ розм., ЧВА́НИТИСЯ підсил. розм., БРИ́ШКАТИ розм. рідше, КОКО́ШИТИСЯ розм. рідше (виставляючи, підкреслюючи що-небудь); ПАНИ́ТИСЯ розм., ПАНІ́ТИ розм., ПАНО́ШИТИСЯ заст. (триматися по-панському). — Док.: набундю́читися, напиндю́читися, напри́ндитися, загордува́ти, загорди́тися, загорді́ти, нагорої́житися, зарозумі́тися, зазна́тися, наду́тися, напу́житися, нажа́битися, занести́ся, запані́ти. Він (пан).. бундючиться, величається, мов чумацька воша, супроти простих людей (О. Ільченко); Пан Демид, причепурившись, вийшов на середину дороги і, випнувши черево, почав.. надиматись, напринджуватись, набундючуватись, напужуватись, нажаблюватись (О. Ільченко); Нехай не пиндючиться, коли хоче отримувати добру платню, керуючи більшим маєтком (О. Слісаренко); Він коли не з огидою, так з великою неохотою й так почав наймати оцю погану, рябу молодицю, а вона ще й приндиться! (Л. Яновська); — Та бери ж, чого запишалася, — прикрикнула.. мати. — Людина дає, а воно.. ще й індичиться (Ю. Збанацький); — І чого б я, Левку, так пишалася? Шкода тобі розповісти? (М. Стельмах); — Та все супиться, та все гордує, і говорити з людьми не хоче (Ганна Барвінок); Даремно гороїжилось панство, що ми, мовляв, сильні й готові (П. Козланюк); Чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні (Г. Квітка-Основ'яненко); — Не заносся, моя пані! То мене так мир шанує, Через мене й ти у шані! (І. Манжура); А сусідки казали одна одній: — А вже й несеться Охрімиха з своїм читанням! (Б. Грінченко); — От не люблю я вже сього! — гукнула вона. — І чого вже чванитись! Вже що страшно, то страшно, нема чого хорохоритись! (Олена Пчілка); — Та ти не бришкай! — крикнув старшина. — Дивися, її як краще допитуєшся, як їй хочеться, а вона ще й бришка! (Панас Мирний); Таке воно кашливе та заслинене, що ціпа в руках не годно вдержати, та й ще воно кокошиться (В. Стефаник); Зовсім дурна баба, — думає Грицько, — а ще й паниться (С. Васильченко). — Пор. хизува́тися.

НАБРЯКА́ТИ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. — збільшуватися в об'ємі, розпухати від припливу крові, молока тощо), НАБУХА́ТИ, НАПУХА́ТИ, РОЗБУХА́ТИ підсил., БРЯ́КНУТИ розм., БУБНЯ́ВІТИ розм.; ПУ́ХНУТИ, СПУХА́ТИ, НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ), ЗДУВА́ТИСЯ (ЗДИМА́ТИСЯ), НАПИНА́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) (про кровоносні судини — звичайно від напруження). — Док.: набря́кнути, набу́хнути, розбу́хнути, набубня́віти, напу́хнути, спу́хнути, наду́тися, зду́тися, напну́тися (нап'ясти́ся). Відерне вим'я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (І. Волошин); Старости очі вирячили, набухли з подиву обличчя (К. Гордієнко); Пальці рук судорожно повільно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти (М. Ірчан); Він не помітив, як у неї по-дитячому набубнявіли губи (М. Рудь); Латочка.. кричить тоненьким тенором, на шиї страшними п'явками пухнуть жили (Григорій Тютюнник); А в пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів (В. Сосюра); Жили йому напнулися. Шия стала червоно-синя (З. Тулуб); Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? Чого між мотуззям пнуться козацькі жили? (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. пу́хнути.

НАБУ́ХНУТИ (про річку, струмок і т. ін. — переповнившись водою, піднятися вище за звичайний рівень), РОЗБУ́ХНУТИ підсил., НАДУ́ТИСЯ розм., ЗДУ́ТИСЯ розм. — Недок.: набуха́ти, розбуха́ти, надува́тися (надима́тися), здува́тися (здима́тися). Річка уже набухає по-весняному, талі води плесами розіллялися поверх криги (О. Гончар); Восени річка розбухає від дощів, по весні — від талого снігу (А. Шиян); Зашумлять, загуторять мутноокі струмки в ярах, і Дніпро посиніє, надметься (О. Донченко).

НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) (наповнюючись повітрям, газом, під тиском вітру, натягатися, ставати пружним), НАПИНА́ТИСЯ, ЗДУВА́ТИСЯ (ЗДИМА́ТИСЯ), РОЗДУВА́ТИСЯ (РОЗДИМА́ТИСЯ) підсил., ДУ́ТИСЯ розм. — Док.: наду́тися, напну́тися (нап'ясти́ся), зду́тися, розду́тися. Щоки його надуваються, як пузирі, червоніють (С. Васильченко); Брезентові фартухи надималися, мов паруси (Я. Баш); Вітрила нап'ялись. Вперед! (В. Еллан); Вода зносила її (жінку), здувалася над хвилями одежина (І. Ле); Летить (сотник) попід небесами: руками бовта, наче крилами, черкеска йому роздувається, ногами дриґа (Г. Квітка-Основ'яненко); (Марта (співає..):) Із-за хмари дрібен дощик, Аж бульбашки дмуться (С. Васильченко).

НАПРУ́ЖУВАТИСЯ (роблячи або намагаючись що-небудь робити, докладати великих зусиль, зосереджувати всю енергію), НАПИНА́ТИСЯ підсил., НАТУ́ЖУВАТИСЯ підсил., П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) підсил., СИЛКУВА́ТИСЯ підсил. розм., ПІДНАТУ́ЖУВАТИСЯ підсил. розм., НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) підсил. розм., ТУ́ЖИТИСЯ розм. рідше. — Док.: напру́житися, напну́тися (нап'ясти́ся), нату́житися, піднату́житися, наду́тися. Він виставив трембіту перед собою, подався тілом назад, напружуючись (Є. Гуцало); Он жук напнувсь — травинку тягне В одну мільйонну кінських сил (І. Нехода); Аж натужується, щоб не сміяться, та ніяк не здержиться (Панас Мирний); Андрій пнувся з усієї сили, смикав за кути, за колеса, а вагончик.. не рухався з місця (С. Чорнобривець); Єремія дуже задумався, що то буде, що далі з того вийде. Силкувалась, вгадувала це його здорова тяма в голові, і.. не могла вгадати (І. Нечуй-Левицький); Хаєцький, надимаючись, відвалював лантухи з піском (О. Гончар); Пробує (колода під час сплаву) рятуватись, як може. Завертає убік, пнеться, тужиться — та що ж? (Г. Хоткевич). — Пор. 1. надрива́тися.