надриватися

КРИЧА́ТИ (говорити, вимовляти з криком, дуже голосно розмовляти), РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ЗИ́КАТИ розм., НАДРИВА́ТИСЯ розм., НАДСА́ДЖУВАТИСЯ розм., ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) діал., ГАЛАЙКОТА́ТИ (ГАЛАЙКОТІ́ТИ) підсил. діал., ЖЕЛІПА́ТИ діал., ФУ́КАТИ діал.; ВОЛА́ТИ (щосили, перев. закликаючи допомогти, попереджуючи про щось тощо); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГАЛАСА́ТИ діал. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ (перев. від болю, страху, горя); ГРИ́МАТИ, ГРИМІ́ТИ розм. (звертатися до когось підвищеним тоном з докорами); ГА́РКАТИ розм., ГАРКОТІ́ТИ підсил. розм. (різко й уривчасто); РИ́КАТИ розм., РИЧА́ТИ розм. (звертатися до когось грубим, злим, роздратованим голосом); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (перев. з плачем); ПОРОЩА́ТИ (ПОРОЩИ́ТИ) розм. (швидко й голосно); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИ розм. (пронизливо, різко). — Док.: кри́кнути, закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, крикону́ти підсил. зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил. зи́кнути, желіпну́ти, фу́кнути, завола́ти, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, гри́мнути, га́ркнути, гаркону́ти підсил. ри́кнути, зо́йкнути, йо́йкнути, ви́снути, вере́сну́ти (вере́скну́ти). — Яке право ти маєш зо мною биться? — кричав отаман (І. Нечуй-Левицький); (Бичок (до Мартина):) Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам (М. Кропивницький); (Секлета:) Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятися здумав? (Голохвостий:) Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите! (М. Старицький); — А цитьте ви! Слухать! — зикнув з усієї сили старшина (Б. Грінченко); П'ять-шість дужих чоловічих голосів надривалися, щоб перекричати один одного (Л. Яновська); — Соромно, батьку, — надсаджувався Грицько (З. Тулуб); Молодь, галакаючи, юрбою виходить на греблю (М. Стельмах); — Годі, хлопці, галайкати! (з газети); — Благословіть колядувати! — одно желіпає Ївга (Панас Мирний); — Ромка, куди ти дивишся! — фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якогось молодого чоловіка (І. Франко); — Пильнуй! — волав хтось басом (Н. Рибак); — Стій! — дедалі більше відстаючи, горлав обозний (О. Ільченко); Клаповухий Ілько сплигує долу і щосили горланить: — Агей, баби, хто хоче закропитись!.. (Є. Гуцало); — Я, — горлопанить (Лупатий), — ваша держава!.. Я — влада!.. Годуйте, шануйте... (О. Ковінька); Ауер підняв ногу і штовхнув Пальоху на підлогу. — Не знаєш! — галасав він несамовито і товкся по своїй жертві (А. Хижняк); — Ти ж дивися! Ти ж тримайся, Павлику! — лементувала молода так, наче найбільша небезпека зараз загрожувала саме її Павлику (Є. Гуцало); — Стій! Стій, кажу! Чого цураєшся, як прокаженого? — гукнув сотник біля першого ж двору... — Такого як лякатися, боронь Боже, пане козаче... — лементіла дівчина (І. Ле); — Ти знов за своє, — гримає на Тоню батько (О. Гончар); Як лютий звір, ухопив його за піджак Федька і гаркнув: — Віддай, іроде! Не твоє!!! (Є. Кравченко); Він бився в руках і хрипло рикав огидну лайку (А. Головко); — Атайді! — ричав здатчик (Г. Хоткевич); — Ти обманюєш мене! Скажи, чого ти прийшов сюди? — раптом зойкнула вона (М. Стельмах); — Ой, а що ж там нового? — йойкнув господар. — Адже шальварок я відробив (І. Франко); — Мовчать, прескверна пащекухо, — Юнона злобно порощить (І. Котляревський); — Ти підеш мені зараз! — вищала вона тонким голосом (М. Коцюбинський); І кричить, верещить, проти діда не мовчить (Словник Б. Грінченка). — Пор. вигу́кувати.

НАДІРВА́ТИСЯ (ушкодити собі внутрішні органи від надмірного зусилля, натуги), ПІДІРВА́ТИСЯ, НАДСАДИ́ТИСЯ, ПІДВЕРЕДИ́ТИСЯ розм., НАДВЕРЕДИ́ТИСЯ розм., НАДСІ́СТИСЯ розм. рідше, УВЕРЕ́ДИ́ТИСЯ розм. рідше. Надірватися на важкій роботі; — Марусю, не хапай сама лантуха, бо підірвешся (О. Копиленко); — Та що, — кажу я, — будете самі мучитися? ..Ще надсадитеся абощо (І. Франко); — Не піднімайте, бо підвередитесь! — сказав гість (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. надрива́тися.

НАДРИВА́ТИСЯ (робити що-небудь, трудитися з надмірним напруженням сил), НАДСА́ДЖУВАТИСЯ, ПЕРЕРИВА́ТИСЯ розм., ПІДВЕРЕ́ДЖУВАТИСЯ розм., РВА́ТИСЯ розм., РОЗДИРА́ТИСЯ розм., НАДВЕРЕДЖА́ТИСЯ (НАДВЕРЕ́ДЖУВАТИСЯ) розм. рідше, НАДСІДА́ТИСЯ розм. рідше, РОЗЛЯГА́ТИСЯ розм. рідше. Марко аж надривався, із силою кидав тяжкі навильники, захекався, змокрів (К. Гордієнко); Роботою ніколи не надсаджувався (Іван): робив, коли хотів, та й як хотів (Л. Мартович); Василь переривався на роботі, але.. панщина виїдала усі соки (Г. Хоткевич); Натовп міщан постійно стояв неподалеку, спостерігаючи, як підвереджувались кріпаки Потоцького, тягнучи камінь (Л. Смілянський); Всіх.. обхопила тепер немов гарячка яка: всі рвуться, вилазять із шкіри, аби скінчити роботу до 1-го (М. Коцюбинський); Не набув їм батько ні майна, ні грошей про запас, хоч як роздиравсь у роботі (І. Муратов); Був дядько роботящий, землю шанував.. Знесилювався, надвереджувався, сяк-так вибивався з голоду (Б. Антоненко-Давидович); — Він усе слабував, неборака, усе на печі, а я сама, бідна, розлягалась і в полі, і на городі, і в хаті — усе сама! (Грицько Григоренко). — Пор. надірва́тися, 2. напру́жуватися.

НАПРУ́ЖУВАТИСЯ (роблячи або намагаючись що-небудь робити, докладати великих зусиль, зосереджувати всю енергію), НАПИНА́ТИСЯ підсил., НАТУ́ЖУВАТИСЯ підсил., П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) підсил., СИЛКУВА́ТИСЯ підсил. розм., ПІДНАТУ́ЖУВАТИСЯ підсил. розм., НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) підсил. розм., ТУ́ЖИТИСЯ розм. рідше. — Док.: напру́житися, напну́тися (нап'ясти́ся), нату́житися, піднату́житися, наду́тися. Він виставив трембіту перед собою, подався тілом назад, напружуючись (Є. Гуцало); Он жук напнувсь — травинку тягне В одну мільйонну кінських сил (І. Нехода); Аж натужується, щоб не сміяться, та ніяк не здержиться (Панас Мирний); Андрій пнувся з усієї сили, смикав за кути, за колеса, а вагончик.. не рухався з місця (С. Чорнобривець); Єремія дуже задумався, що то буде, що далі з того вийде. Силкувалась, вгадувала це його здорова тяма в голові, і.. не могла вгадати (І. Нечуй-Левицький); Хаєцький, надимаючись, відвалював лантухи з піском (О. Гончар); Пробує (колода під час сплаву) рятуватись, як може. Завертає убік, пнеться, тужиться — та що ж? (Г. Хоткевич). — Пор. 1. надрива́тися.