напасувати

I. ПА́СТИ (худобу, птицю); ПОПАСА́ТИ розм., ПОПА́СУВАТИ рідше (перев. у дорозі або час від часу); НАПАСА́ТИ, УПАСА́ТИ (ВПАСА́ТИ) розм., НАПА́СУВАТИ рідше (досита); ПІДПАСА́ТИ розм. (трохи або час від часу). — Док.: попа́сти, напа́сти, упа́сти (впа́сти), підпа́сти. Ой пасла я коровиці, телята маленькі, Погубила по долині літа молоденькі (коломийка); Іде Марко з чумаками. Ідучи співає, Не поспіша до господи — Воли попасає (Т. Шевченко); Уночі хлопці попасують коней, розповідають історії (М. Шеремет); У неділю багацький син на конику грає, — Бурлак бідний напас вола Та вже й запрягає (дума); — Синку, чи впасеш свинку (М. Номис); Кінь голодний, я його підпасаю (А. Шиян).