напнути

НАДУВА́ТИ (НАДИМА́ТИ) (про вітер — наповнюючи повітрям, натягати, робити пружним що-небудь), НАПИНА́ТИ, РОЗДУВА́ТИ підсил. — Док.: наду́ти, напну́ти (нап'ясти́), розду́ти. Вітер надимає поли моєї шинелі, люто шарпає їх (П. Колесник); Вітер напинав полотняні вітрила (О. Донченко); Вітер роздуває плаття... (П. Тичина).

НАДЯГА́ТИ що (про одяг), ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ), НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ) розм.; НАТЯГА́ТИ (НАТЯ́ГУВАТИ) розм., НАТА́СКУВАТИ розм., НАЦУ́ПЛЮВАТИ розм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ (УЛА́ЗИТИ) розм., ВЛІЗА́ТИ (УЛІЗА́ТИ) розм. (у що — із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИ розм., НАЧІ́ПЛЮВАТИ розм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). — Док.: надягну́ти (надягти́), одягну́ти (одягти́), вдягну́ти (удягну́ти), вдягти́ (удягти́), наді́ти, убра́ти (вбра́ти), натягну́ти (натягти́), натаска́ти, нацу́пити, влі́зти (улі́зти), наки́нути, напну́ти (нап'ясти́), начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться — рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота (бульдозера) (О. Гончар); — Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, — як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап'яв (К. Гордієнко). — Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.

НАПИНА́ТИ (ставити — тент, намет, шатро і т. ін.), РОЗПИНА́ТИ, НАТЯГА́ТИ (НАТЯ́ГУВАТИ). — Док.: напну́ти (нап'ясти́), розіпну́ти (розіп'я́сти́) (розп'ясти́)) натягти́ (натягну́ти). Звернули в очеретяні хащі, напнули намет і розмістилися в ньому, мов у хаті (А. Шиян); Шатро край шляху розп'яли (Т. Шевченко); Шофер заходився з допомогою пасажирів натягати над їх головами брезентову халабуду, щоб захиститись від дощу (М. Трублаїні).

НАПРУ́ЖУВАТИ що (докладаючи зусиль, робити пружним, тугим — тіло, м'язи і т. ін.), НАПИНА́ТИ, ПРУЖИ́НИТИ чим, ПРУ́ЖИТИ рідше. — Док.: напру́жити, напну́ти (нап'ясти́). Працюючи стругом, треба напружувати м'язи черева, а людині, що має два свіжих шрами на животі, цього не витерпіти (Ю. Яновський); Коні напинають блискучі шиї, м'язи так і грають на їх грудях (І. Цюпа); Пружинив ногами Денис, випинався тілом, а вирватися не міг (Григорій Тютюнник).

НАТЯГА́ТИ (НАТЯ́ГУВАТИ) (розтягаючи мотузок, струну, тятиву і т. ін., робити тугим, пружним), НАПИНА́ТИ, НАПРУ́ЖУВАТИ рідше. — Док.: натягти́ (натягну́ти), напну́ти (нап'ясти́), напру́жити. Микола зняв з полиці скрипку і почав натягати струни (І. Нечуй-Левицький); Волейбольну сітку Маша взялась напинати сама (О. Гончар).