неголосний
ТИ́ХИЙ (який звучить слабо, несильно), СЛАБКИ́Й, СЛАБИ́Й, НЕГОЛОСНИ́Й, НЕГУЧНИ́Й (не дуже гучний); ГЛУХИ́Й, ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, ПІВГОЛОСНИ́Й (який нечітко чується). Іззаду ще тупіт у темряві, мов бігло двоє. Враз стихло, потім свист тихий (А. Головко); — Що він каже, тітко Оришко? — почувся слабкий привітний голос з-за бабусі (Панас Мирний); Галас на березі покривав його слабий, пискливий голос... (М. Коцюбинський); Постріл відбився неголосною луною (М. Трублаїні); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні (Леся Українка); В хаті чути приглушений плач (І. Волошин); — Добрий вечір, — сказав (Олесь) зворушеним, півголосним звуком (О. Кобилянська). — Пор. 1. беззву́чний.
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- неголосний — неголосни́й прикметник Орфографічний словник української мови
- неголосний — -а, -е. Який не дуже сильно звучить, якого не дуже добре чути; тихий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- неголосний — НЕГОЛОСНИ́Й, а́, е́. Який не дуже сильно звучить, якого не дуже добре чути; тихий. Десь біля стайні зачулась чиясь хода, неголосна мова, потім жіночий придушений сміх (В. Винниченко); Довкола стояла тиша, тільки здалеку з-за Дніпра чулося неголосне татакання одинокого кулемета (С. Голованівський). Словник української мови у 20 томах
- неголосний — НЕГОЛОСНИ́Й, а́, е́. Який не дуже сильно звучить, якого не дуже добре чути; тихий. Розмова йшла поважна, неголосна (Н.-Лев., III, 1956, 11); Ляскіт був неголосний, і в човні ніхто не міг догадатися, що це Глоба перший раз вистрілив у Васину біляву голівку (Собко, Скеля.., 1961, 130). Словник української мови в 11 томах