недолітній

МАЛОЛІ́ТНІЙ прикм. (який має мало років — про дітей, підлітків), МАЛИ́Й, НЕДОЛІ́ТНІЙ розм.; НЕПОВНОЛІ́ТНІЙ, НЕДОРО́СЛИЙ (перев. про людину, яка не досягла повноліття). Іду до прийому, да чогось і ноги трусяться, підкошуються, і себе жаль, і матері жаль... а там щось шепче: -. Да ти й не підеш, бо ще малолітній, тільки ще сімнадцять літ (Ганна Барвінок); — Коли малим був, — несподівано посміхнувся Оленчук, — бігали ми туди, бувало, пташині гнізда дерти (О. Гончар); — Доведеться мати справу з судом за викрадення хлопчика, бо ніхто не повірить, що він утік з власної охоти, а Михайликові сльози й викази не матимуть сили, бо він неповнолітній (З. Тулуб); А той розтринькав усе і вмер, кинувши жінку з двома недорослими дітьми без шматочка хліба (Б. Грінченко).