1. Словник синонімів української мови

незаперечний

БЕЗПЕРЕ́ЧНИЙ (який не викликає і не може викликати заперечень), НЕЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, БЕЗЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, НЕЗАПЕРЕ́ЧЛИВИЙ рідше; НЕСПРОСТО́ВНИЙ, НЕВІДПО́РНИЙ (який не може бути спростований). Існують і безперечні ознаки спорідненості українського епосу з епосом болгарським та сербським (М. Рильський); — З тебе, Левку, якщо не дипломат, то артист напевно буде. Талант маєш незаперечний (І. Цюпа); Вона з молодих літ заопікувалася садом і стала беззаперечним авторитетом для жінок селища в цій галузі (Ю. Яновський); Романтична скерованість (письменника) у майбутнє тісно пов'язана з незаперечливою вірою в силу вітчизняної науки й техніки (П. Тичина); В цьому памфлеті я подав велику кількість яскравих і неспростовних фактів (Ю. Мельничук); Антон Герасимович раз у раз у дискусіях вдається до цього невідпорного аргументу з синами, і чим тут заперечиш? (О. Гончар). — Пор. безсумні́вний, 1. переко́нливий.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. незаперечний — незаперечний – безперечний Незаперечний – той, що не може бути заперечений; явний, очевидний. Вживається зі словами: авторитет, доказ, успіх, факт, рішення, явище, дані. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. незаперечний — незапере́чний прикметник Орфографічний словник української мови
  3. незаперечний — НЕЗАПЕРЕЧНИЙ – БЕЗПЕРЕЧНИЙ Незаперечний. Який не може бути заперечений, не викликає сумнівів; явний, очевидний. Вж. зі сл.: авторитет, доказ, зв’язок, успіх, факт, істина, перевага, досягнення, підтвердження, право, рішення, явище, дані. Пох. Літературне слововживання
  4. незаперечний — Очевидний, безсум нівний, безперечний, явний, (факт) неспростовний, (аргумент) невідпорний, (закон) непорушний, (тон) безапеляційний, категоричний. Словник синонімів Караванського
  5. незаперечний — див. безперешкодний Словник синонімів Вусика
  6. незаперечний — [неизапеиречнией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  7. незаперечний — -а, -е. Який не викликає сумніву, заперечення; явний; очевидний. || у знач. присудк. сл. || Який не допускає ніякого сумніву, заперечення. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. незаперечний — НЕЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е. Який не викликає сумніву, заперечення; явний; очевидний. Його резюме, хоч сказане з незаперечним талантом і великою виразністю, мало одну велику хибу, – було задовге (І. Франко); // у знач. присудк. сл. Словник української мови у 20 томах
  9. незаперечний — НЕЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е. Який не викликає сумніву, заперечення; явний; очевидний. Його резюме, хоч сказане з незаперечним талантом і великою виразністю, мало одну велику хибу, — було задовге (Фр., VI, 1951, 277); // у знач. присудк. сл. Словник української мови в 11 томах