1. Літературне слововживання

незаперечний

НЕЗАПЕРЕЧНИЙ – БЕЗПЕРЕЧНИЙ

Незаперечний. Який не може бути заперечений, не викликає сумнівів; явний, очевидний. Вж. зі сл.: авторитет, доказ, зв’язок, успіх, факт, істина, перевага, досягнення, підтвердження, право, рішення, явище, дані. Пох.: незаперечність (незаперечність висновків, незаперечність переконань), незаперечно (незаперечно доведено). Слід незаперечно свідчив про те, що вовк десь тут, що він не втік звідси (П.Загребельний).

Безперечний. Який не викликає будь-яких заперечень, сумнівів, цілком очевидний. Вж. зі сл.: доказ, зв’язок, інтерес, лідер, істина, ознака, перемога, правда, реальність, річ, талановитість, досягнення. Все це здається мені безперечним і диким безглуздям (М.Зеров); Літературне походження багатьох з них [пісень] безперечне (М.Рильський). Пох.: безперечність (безперечність наслідків досліджень), безперечно (Безперечно, що вона не винна (Л.Первомайський); Безперечно, якась зміна сталася з старим пастухом (О.Донченко)).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. незаперечний — незаперечний – безперечний Незаперечний – той, що не може бути заперечений; явний, очевидний. Вживається зі словами: авторитет, доказ, успіх, факт, рішення, явище, дані. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. незаперечний — незапере́чний прикметник Орфографічний словник української мови
  3. незаперечний — Очевидний, безсум нівний, безперечний, явний, (факт) неспростовний, (аргумент) невідпорний, (закон) непорушний, (тон) безапеляційний, категоричний. Словник синонімів Караванського
  4. незаперечний — див. безперешкодний Словник синонімів Вусика
  5. незаперечний — [неизапеиречнией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  6. незаперечний — -а, -е. Який не викликає сумніву, заперечення; явний; очевидний. || у знач. присудк. сл. || Який не допускає ніякого сумніву, заперечення. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. незаперечний — НЕЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е. Який не викликає сумніву, заперечення; явний; очевидний. Його резюме, хоч сказане з незаперечним талантом і великою виразністю, мало одну велику хибу, – було задовге (І. Франко); // у знач. присудк. сл. Словник української мови у 20 томах
  8. незаперечний — БЕЗПЕРЕ́ЧНИЙ (який не викликає і не може викликати заперечень), НЕЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, БЕЗЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, НЕЗАПЕРЕ́ЧЛИВИЙ рідше; НЕСПРОСТО́ВНИЙ, НЕВІДПО́РНИЙ (який не може бути спростований). Словник синонімів української мови
  9. незаперечний — НЕЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е. Який не викликає сумніву, заперечення; явний; очевидний. Його резюме, хоч сказане з незаперечним талантом і великою виразністю, мало одну велику хибу, — було задовге (Фр., VI, 1951, 277); // у знач. присудк. сл. Словник української мови в 11 томах