незрячий

СЛІПИ́Й (про людину, тварину або очі — який не бачить через пошкодження зору), НЕЗРЯ́ЧИЙ, НЕВИДЮ́ЧИЙ (НЕВИДЮ́ЩИЙ), ТЕ́МНИЙ (про людину); СЛІПОНАРО́ДЖЕНИЙ, СЛІПОРО́ДИЙ розм., СЛІПОРО́ДНИЙ розм., СЛІПОРОЖДЕ́ННИЙ заст., книжн. (про людину, тварину — який не бачить від народження); ПІДСЛІ́ПУВАТИЙ, ПІДСЛІ́ПИЙ рідше (який майже не бачить). Щодалі все більше людей прибувало.. Сліпого співця вислухати (Леся Українка); Він бачив те, Остап незрячий, Що зрячий оспівав Тарас (М. Рильський); Дівчинка дивилась на мене своїми незрячими очима (С. Журахович); Видюче її око заіскрилося радістю, невидюче почало блимати (Панас Мирний); І кобзареві невидющі очі Світились гнівом (Я. Шпорта); Отець Іван уже дуже старий і темний років із дев'ять.. Дознався був владика, що сліпий старець чинить у Божому домі одправу, — і заборонив (Марко Вовчок); Дарма й сонцеві, що в глухих нетрях землі риється якесь сліпороде звіря (Панас Мирний); — Біднії, сліпорожденнії ви діти! — сказав їм крізь сльози Шрам. — Нехай Господь замилується над вашою темнотою! (П. Куліш).

СЛІПИ́Й ім. (той, хто не бачить через пошкодження зору), СЛІПЕ́ЦЬ, СЛІПА́К, НЕЗРЯ́ЧИЙ, НЕВИДЮ́ЧИЙ (НЕВИДЮ́ЩИЙ), СЛІПОТА́ збірн. розм. (сліпі люди); СЛІПОНАРО́ДЖЕНИЙ, СЛІПОРО́ДИЙ розм., СЛІПОРО́ДНИЙ розм., СЛІПОРІ́Д розм., СЛІПОРОЖДЕ́ННИЙ заст., книжн. (який не бачить від народження); ПІДСЛІ́ПА діал. (той, хто майже не бачить). Вона тихо пішла в хату, за матір'ю, наче сліпий за поводатарем (І. Нечуй-Левицький); — Чи чуєш, як співає жайвір? — спитав сліпець у дівчини (О. Донченко); На землю правда прилетить Хоч на годиночку спочить, Незрячі прозрять, а кривиє, Мов сарна з гаю помайнуть (Т. Шевченко); (Павло:) Я вмію і невидющим прикинутись, як треба буде (М. Кропивницький); — Я тільки махнув рукою: горбатого могила виправить! сліпородний — ніколи не побаче світа!.. (Панас Мирний); Другою купою посідали наші старці та убогі, а між ними все більше сліпі та сліпорожденні, — сі тобі вичитують та голосять (Д. Мордовець).