никати

БЛУКА́ТИ (ходити або їздити без певної мети чи напрямку або в пошуках кого-, чого-небудь); БРОДИ́ТИ розм., ТИНЯ́ТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше (повільно ходити без мети й напрямку). Блукав (Іван) по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани (М. Коцюбинський); Брожу, тиняюсь, мов потороча. Тужу день божий — ввечері, вранці... Чи ж приголубить душа жіноча Хоч на хвилинку, хоч наостанці? (П. Грабовський); Візьме стрільбу (рушницю) на плечі і плентається годинами по полі (О. Кобилянська). — Пор. 1. ника́ти.

БЛУКА́ТИ (ходити або їздити по світу, часто змінюючи місце перебування, або взагалі з місця на місце, не знаходячи собі постійного пристановища), МАНДРУВА́ТИ, БРОДИ́ТИ розм., КОЧУВА́ТИ розм., МОТА́ТИСЯ розм., ВЕ́ШТАТИСЯ розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ розм., ВОЛОКТИ́СЯ розм., ВОЛІКТИ́СЯ розм. рідше, ВІ́ЯТИСЯ розм., ЛА́ЗИТИ зневажл., НИКА́ТИ розм., ТИНЯ́ТИСЯ розм., ШВЕ́НДЯТИ розм., ШВЕ́НДЯТИСЯ розм. рідше, ШЛЯ́ТИСЯ фам., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше, ПЛУ́ТАТИСЯ розм., ТРИ́НДАТИСЯ розм.; БРОДЯ́ЖИТИ розм., ТАСКА́ТИСЯ розм., ТЯГА́ТИСЯ розм., ХИЛЯ́ТИСЯ розм., БУРЛАКУВА́ТИ заст., МА́ЯТИСЯ рідше, ТУЛЯ́ТИСЯ рідше, ТОЛОЧИ́ТИСЯ рідше (переходити, переїжджати з місця на місце, без бажання, вимушено, поневіряючись). — Ти, князю, вже не любиш мене. Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? (І. Нечуй-Левицький); Лучче ж поміркую, Де-то моя Катерина З Івасем мандрує (Т. Шевченко); Пройшло два роки. Мирно бродить Циган ватага мандрівна, І скрізь, як і раніш, знаходить Гостинний захисток вона (М. Драй-Хмара); Йому не хотілося одверто говорити про свої особисті справи ще й тому, що дружина не раз докоряла.. "Якби ти думав про сім'ю, як він, то не став би кочувати" (С. Журахович); (Адмірал:) Я знаю, важко мотатися шість років по морю. Дві війни (О. Корнійчук); Вештаючись взимку по навколишніх ярмарках, Цимбал уважно прислухався до розмов, приносячи потім у Кринички всякі новини про південні краї (О. Гончар); Бурлацька пісня звучить ближче: Заросився, забродився, Де ти, бурлак, волочився? (Ю. Мокрієв); Не жага віятись по світу та розтрачати набуту силу поривала Вас, а щира любов до свого краю (Панас Мирний); Долгорукий непокоївся лихими вістями про Ізяслава, який никав довкола Києва, неначе голодний вовк (П. Загребельний); Піп сказав: — Диви, кобзарем хоче стати, по шляхах швендяти! Не будуть з тебе люди... (Ю. Мартич); З церков роблять (шляхтичі) стайні, у святі ризи одягають всіляких паплюжників, які швендяються за польськими та чеськими ратниками (Ю. Опільський); Плентається чортяка по світу і пекла одцуравсь, бо добре зна, що жінка і там його знайде (О. Стороженко); — Хто скаже, що цей ось ентузіаст, який пуд ромашки зібрав, меншу пережив радість, ніж той, хто байдикує цілими днями, неробою живе, бродяжить десь? (О. Гончар); Жінки з Аматою з'єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать (І. Котляревський); Він (Шмідель) дійсно вернув назад до Галичини, тягався з кількома мавпами й псом по провінції, пхав з дня на день нужденне життя (С. Ковалів); — Я його кохала, ростила, здоров'я стратила, надії покладала... А тепер — самій прийшлося по чужих людях хилятися (Панас Мирний); — Старість не за горами. Самому остогид-ло вже бурлакувати й тинятись по світу. Ще десь загину під лісою ні за цапову душу (І. Нечуй-Левицький); Їхала, їхала, їхала... Куди, навіщо? Мов вигнаний дух, загублений у просторі, приречений блукати, тулятися (П. Загребельний).

НИКА́ТИ (ходити туди-сюди, перев. без діла, без потреби), ТИНЯ́ТИСЯ розм., ШВЕ́НДЯТИ розм., ШВЕ́НДЯТИСЯ розм. рідше, ШАЛА́ТИСЯ розм., СЛОНЯ́ТИСЯ розм. рідше, МИ́КАТИСЯ розм. рідше; СНУВА́ТИ розм., СНУВА́ТИСЯ розм. рідше, СНОВИГА́ТИ (СНОВИГА́ТИ) розм. (швидко пересуваючись або довго ходячи); ША́СТАТИ розм., ША́СТАТИСЯ розм. рідше (швидко, квапливо); ВЕ́ШТАТИСЯ розм. (ходити туди-сюди, в різних напрямках); ВАЛА́НДАТИСЯ розм. (ходити без діла). Дід нудився, никав без роботи по хаті, по садку, заходив у пасіку (І. Нечуй-Левицький); Сусідові.., мабуть, не спалося, бо він уже тинявся по двору (П. Панч); — Не швендяй під ногами! Забирайся (І. Микитенко); — Обридли ви мені, кохані панове, — процідив Вовк крізь зуби, звертаючись до Бережана. — Шалаєтесь туди-сюди... (І. Муратов); Я снував по покоях, мов неприкаяний, не знаючи, що робити, за що взятися (І. Франко); Люди снуються туди і сюди — хто знає, куди й для чого (М. Коцюбинський); Ще довго Марія по хаті вешталась. Підбивала тісто в макітрі, поралась біля печі (А. Головко); Справа громадської праці вже була добре організована, і ніхто не валандався без діла (О. Бойченко). — Пор. 1. блука́ти.

НИКА́ТИ (ходити туди-сюди, вишукуючи що-небудь), НИ́ПАТИ розм. рідше; ША́СТАТИ розм., ША́СТАТИСЯ розм. рідше (швидко, квапливо). Свого квартиранта застала (Мелашка) на городі. Никав між зеленими зарослями, приглядався та принюхувався до всього, що вона посадила та посіяла (О. Гончар); Він, по правді сказати, тривожився, кажуть, справді бандити кругом шастають, могли б і на нас напасти... (І. Цюпа).