1. Словник синонімів української мови

обридлий

НАБРИ́ДЛИЙ (який набрид, став нецікавим, немилим, нестерпним), ОБРИ́ДЛИЙ, ОСОРУ́ЖНИЙ підсил. розм., ЗНАВІСНІ́ЛИЙ підсил., ОСТОГИ́ДЛИЙ підсил. розм., ОСТОЧОРТІ́ЛИЙ підсил. фам., НАСТОЧОРТІ́ЛИЙ підсил. фам., ОСТИ́ЛИЙ діал. Він сидів, ..уткнувшись у шибку, спостерігаючи знайомі набридлі краєвиди (Ю. Шовкопляс); Кинула б вона сей світ: такий він їй гіркий та обридлий (Панас Мирний); Ніхто чоловікові так не дошкулить, як іноді сам собі дошкулиш осоружними думками (О. Маковей); Знову знавісніле дзижчання "дум-дум" (куль) над головою, колона зупинялась, розгорявся бій (О. Гончар); Він бачив, що Славка радий був нагоді вирватися з осточортілих стін гімназії хоч на кілька днів (П. Колесник); Зв'язковий упускає насточортіле йому скельце й нахиляється його підняти (Ю. Яновський). — Пор. 1. набри́дливий.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обридлий — обри́длий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. обридлий — див. гидкий Словник синонімів Вусика
  3. обридлий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до обриднути. || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. обридлий — ОБРИ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до обри́днути. Люди, звичаї їх, своє життя навіть спротивіло їй. Все те таке обридле та непривітне, все те не має ніякої радості у її серці (Мирний, III, 1954, 344)... Словник української мови в 11 томах
  5. обридлий — ОБРИ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до обри́днути. Люди, звичаї їх, своє життя навіть спротивіло їй. Все те таке обридле та непривітне, все те не має ніякої радості у її серці (Панас Мирний); Згодом подадуться вони десь далеко-далеко від цих обридлих низовин (З. Тулуб). Словник української мови у 20 томах
  6. обридлий — Обридлий, -а, -е Опротивѣвшій, противный. Радіючи кинула б вона сей світ: такий він їй гіркий та обридлий. Мир. Пов. І. 117. Словник української мови Грінченка