обручка

БРАСЛЕ́Т (прикраса на зап'ясті руки), БРАСЛЕ́ТКА розм. рідше, ЗАП'Я́СТЯ рідше, ОБРУ́ЧКА рідко, НАРУ́ЧЧЯ заст., БРАНЗОЛЕ́ТА діал., БРАНЗОЛЕ́ТКА діал. Євфросина надіває перед дзеркалом сережки й браслет (І. Нечуй-Левицький); Покійна мама любила хвалитися тим, що батько з оказії заручин купив їй золоту браслетку (Ірина Вільде); Негр приляскував пальцями, наспівуючи дитяті рідний африканський мотив. Блискучі зап'ястя на чорних руках трепетали й дзвеніли (О. Ільченко); Маріора перед дзеркалом обсмикнула рівні широкі рукави тонкої.. сорочки, що за кожним рухом відкривала її.. руки з мідяними та скляними наруччями (М. Коцюбинський).

КАБЛУ́ЧКА (кільце з коштовного металу — із золота, срібла тощо, яке надягають на палець руки як прикрасу або символ шлюбу), ОБІДЕ́ЦЬ діал.; ПЕ́РСТЕНЬ (з прикрасою — з каменем, печаткою тощо); ОБРУ́ЧКА (суцільне кільце — як символ шлюбу). — Візьми ти оцей перстень. Пропустять тебе з ним, куди схочеш. — Гарна каблучка, — каже Кирило Тур. — Ще й сагайдак із стрілою на печаті вирізано (П. Куліш); От мені, небозі, й сниться: Наче з правої рученьки, Наче з пальця мізинного Покотився золотий мій обідець, Загубився дорогий мій камінець (М. Костомаров); Каблучка-обручка, що стисла вам ручку, У серце мені уп'ялась (В. Еллан).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обручка — обру́чка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири обру́чки Орфографічний словник української мови
  2. обручка — Перстень, каблучка; Р. браслет. Словник синонімів Караванського
  3. обручка — -и, ж. 1》 Кільце з металу, рідше з дерева, з кістки і т. ін., що його носять на пальці як символ шлюбу або як прикрасу; перстень, каблучка. 2》 рідко. Те саме, що браслет. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. обручка — ОБРУ́ЧКА, и, ж. 1. Кільце з металу, рідше з дерева, з кістки і т. ін., яке носять на пальці як символ шлюбу або як прикрасу; перстень, каблучка. — Микола, Микола, дай мені обручку, А на тобі срібний перстень на білу ручку (Чуб. Словник української мови в 11 томах
  5. обручка — ОБРУ́ЧКА, и, ж. 1. Кільце з металу, рідше з дерева, з кістки і т. ін., яке носять на пальці як символ шлюбу або як прикрасу; перстень, каблучка. – Микола, Микола, дай мені обручку, А на тобі срібний перстень на білу ручку (П. Словник української мови у 20 томах
  6. обручка — Обру́чка, -чки, -чці; -ру́чки́, -ру́чо́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. обручка — Обру́чка, -ки ж. 1) Кольцо. Грин. І. 109. Дівчино-рибчино, куплю, серце, обручку, подай, подай крізь кватирочку ручку. Мет. 7. 2) Браслетъ. Сквир. у. Словник української мови Грінченка