окрасти

ОБІБРА́ТИ (хитрощами, обманом або силою привласнити чужі речі, гроші і т. ін.), ОБІКРА́СТИ, ПОГРАБУВА́ТИ підсил. розм., ОГРАБУВА́ТИ підсил. розм., ОБЧИ́СТИТИ підсил. розм., ОБДЕ́РТИ підсил. розм., ОБІДРА́ТИ підсил. розм., ОБЛУПИ́ТИ підсил. розм., ОБЛУ́ЩИТИ підсил. розм., ОБСКУБТИ́ розм., ОБСМОКТА́ТИ розм., ОКРА́СТИ поет. рідше, ОБГОЛИ́ТИ (ОГОЛИ́ТИ) розм., рідко, ОБЧУХРА́ТИ (ОЧУХРА́ТИ) розм., рідко. — Недок.: оббира́ти, обкрада́ти (обікрада́ти), грабува́ти, обчища́ти, обдира́ти, облу́плювати, облу́щувати, обску́бувати, обсмо́ктувати, окрада́ти, обго́лювати, обголя́ти (ого́лювати) (оголя́ти), обчу́хрувати (очу́хрувати). Стануть люди обживатися, то Тихон дума усіх обібрати, щоб тільки самому розбагатіти (Г. Квітка-Основ'яненко); — Збіднів би ти, пане, аби лісовики залишились на місці? Оббираєш людей, як татари оббирали (М. Стельмах); — Хто ж вони, вуйку, скажи? — Ці вороги між нами, княжичу, вони обікрали землю нашу, взяли поля й ліси, ріки й озера і це вони миряться з хозарами й греками (С. Скляренко); Ростуть квіти, радіють люди, молодь весілля справляє, а тут раптом налетять безвірні (татари) та й усе надбане людом пограбують і спустошать (збірник "Легенди та перекази"); Як я їх (панотчиків) обчистив (граючи в карти), то вдав, буцім виходжу на двір на малу хвильку, але вже.. не вернув (Лесь Мартович); Асесори, ісправники Самі себе учать, — Багатого обдирають, А бідного мучать (пісня); Еге, Охріменко дурний: Пішов прохать у повітовий, Що обідрав його наш писар волосний (Є. Гребінка); Добре знав (Гвільєльміно), чий дім тоді облущив Гвідотто (переклад М. Лукаша); За панів, за капіталістів було так, що там, де заводили машини, то справді обскубували робочого (Г. Коцюба); Нехай не гуляє (ченець).., Людей поучає, Щоб брат брата не різали, Та не окрадали (Т. Шевченко); (Петро:) Радий, що обчухрав людей! Ах ти, пройдисвіт! (І. Карпенко-Карий). — Пор. 1. обікра́сти.