окричувати
ОГОЛОСИ́ТИ ким, чим (публічно визнати кого-, що-небудь ким-, чим-небудь або яким-небудь), ПРОГОЛОСИ́ТИ, ОБ'ЯВИ́ТИ рідше, ОКРИЧА́ТИ рідше, ОГЛАСИ́ТИ заст. — Недок.: оголо́шувати, проголо́шувати, об'явля́ти, окри́чувати, оглаша́ти. Всі вважали за краще підсміюватися з нього і оголосити диваком (О. Іваненко); Повернулася вона (Єлизавета — Луїза Лебрен) у Францію, лиш коли Наполеон проголосив себе імператором (М. Слабошпицький); Приїздив Рудченко і об'явив себе "трупом" для українофільства, але для всього прочого зовсім живим — давно б так! (Леся Українка); У своїй Тухлі знав він про "Ясну поляну", на якій давно вже погас вічний вогонь і не курився яловець і котру корчинські священики окричали місцем заклятим і нечистим (І. Франко); А ви — юродиві — тимчасом, Поки нездужає капрал, Ви огласили юродивим Святого лицаря (Т. Шевченко).
Значення в інших словниках
- окричувати — окри́чувати дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- окричувати — -ую, -уєш, недок., окричати, -чу, -чиш, док., перех., рідко. Те саме, що обзивати. || Оголошувати, прозивати ким-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- окричувати — ОКРИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., кого, рідко. Те саме, що обзива́ти. – Чорнити мене перед старим приятелем! Окричувати тираном (І. Франко); // Оголошувати, прозивати ким-небудь. Словник української мови у 20 томах
- окричувати — ОКРИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех., рідко. Те саме, що обзива́ти. — Чорнити мене перед старим приятелем! Окричувати тираном (Фр., VII, 1951, 208); // Оголошувати, прозивати ким-небудь. Словник української мови в 11 томах