1. Словник синонімів української мови

оповість

РО́ЗПОВІДЬ (усне повідомлення про когось, щось), ОПОВІДА́ННЯ, О́ПОВІДЬ, ІСТО́РІЯ, ВИ́КЛАД, ПО́ВІСТЬ розм., О́ПОВІСТЬ розм., ОПОВІ́СТКА розм., РОЗПОВІ́ДКА розм., ОПОВІ́ДКА розм., РОЗКА́З розм., ПРИ́ТЧА розм., ПО́ВІДЬ заст.; ПОБРЕХЕ́НЬКА розм., БРЕХЕ́НЬКА розм. (перев. анекдотичного характеру). Коли Марко скінчив свою розповідь, есмінець об'якорювався в бухті (М. Трублаїні); Сумні Василеві оповідання навели на мою душу смуток та невеселі думи (І. Нечуй-Левицький); Коли наступала ніч, діти варили кашу коло куренів і слухали оповіді вчителя (І. Цюпа); Майор на ходу розповідав бійцям різні історії (О. Гончар); Водій Цюпа замислився. А чого він замислився — детальний виклад буде далі (Ю. Яновський); Слухаючи таку невеселу повість, полковник Шрам і голову понурив (П. Куліш); Тяжко ставало йому, коли слухав її оповістей, коли дивився зблизька на нужду і погань їх життя (І. Франко); Січові оповістки про запорозьку вдачу, про запорозьку волю западали в гаряче серце онукове... (Панас Мирний); Мене він бавив Розповідками двірськими (Леся Українка); Нічник Микола Юринга, щоб розважити товаришів, почав чергову із своїх оповідок (В. Гжицький); Іванові не раз гірко приходилося слухати розказів молодшого брата (І. Франко); — Та ось не перебаранчайте! Доказуй уже, Мусію, свою притчу (А. Головко); Ой не чужую ж повідь повідаю, сам же тую полонку рубав, коня напував (П. Чубинський); За чаєм Проценко розбрехався — все такі смішні побрехеньки вигадував (Панас Мирний).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. оповість — о́повість іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. оповість — -і, ж. 1》 розм. Те саме, що оповідання 2). 2》 діал. Звістка, вість. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. оповість — О́ПОВІСТЬ, і, ж. 1. розм. Те саме, що оповіда́ння 2. Старий слізьми оповість доповів, тремтів цілий і плакав, мов дитя, а я, мов причарований, сидів (І. Франко). 2. діал. Звістка, вість. Жадної оповісті нема (Сл. Б. Грінченка). Словник української мови у 20 томах
  4. оповість — О́повість, -вісти, -сті, -стю; -вісті, -стей Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. оповість — О́ПОВІСТЬ, і, ж. 1. розм. Те саме, що оповіда́ння 2. Старий слізьми оповість доповів, тремтів цілий і плакав, мов дитя, а я, мов причарований, сидів (Фр., XIII, 1954, 74). 2. діал. Звістка, вість. Жадної оповісті нема (Сл. Гр.). Словник української мови в 11 томах
  6. оповість — Оповість, -сти ж. Увѣдомленіе, извѣщеніе. Жадної оповісти нема. Черн. у. Словник української мови Грінченка