очутити

ВІДЧУВА́ТИ (сприймати органами чуття), ПОЧУВА́ТИ, ЧУ́ТИ, УЧУВА́ТИ (ВЧУВА́ТИ), ПОЧУВА́ТИСЯ, ЗАЧУВА́ТИ рідше, СПОЧУВА́ТИ розм. рідше, ДІЗНАВА́ТИ (ДОЗНАВА́ТИ) розм. рідше, ОЧУВА́ТИ діал. — Док.: відчу́ти, почу́ти, учу́ти (вчу́ти), почу́тися, зачу́ти, спочу́ти, дізна́ти (дозна́ти), очу́ти. Їй здалося, ніби вона відчуває пахощі троянд (М. Трублаїні); Він почував огонь од її гарячого лиця (І. Нечуй-Левицький); Я не ворушу ліктем.. Я чую пульсацію крові на шкірі руки (Ю. Яновський); Доря почув холодок в тілі (М. Коцюбинський); Вона підвелася і тепер тілько вчула, як щеміли її коліна (Панас Мирний); Почуваючись, що вже не служить сила, зложив (Шрам) з себе полковництво, постригсь у попи (П. Куліш); Пісні соловейкові дзвінко-сріблясті! Невже ви замовкли, минули? О ні, ще не час! Ще ж бо ми не дізнали всіх див чарівливої ночі (Леся Українка); — Бодай вам було легко так ту славу пускати, як мені очувати (С. Васильченко).

ВІДЧУВА́ТИ (інтуїтивно угадувати, здогадуватися), ПОЧУВА́ТИ, ЧУ́ТИ, ВІЩУВА́ТИ, ПРОВІЩА́ТИ (ПРОВІ́ЩУВАТИ) рідше, ЗАЧУВА́ТИ рідше, СПОЧУВА́ТИ розм. рідше, ОЧУВА́ТИ діал. — Док.: відчу́ти, почу́ти, провісти́ти, зачу́ти, спочу́ти, очу́ти. Вже на прохідній відчула: щось сталося. Неприємно вразила Марисю і похмурість вартового (О. Гончар); Почує (поет), що муза хоче зникнути і хапається затримати її (Леся Українка); Любо їй було чути себе загальною пестійкою (Г. Хоткевич); Болить материне серце — віщує щось (С. Васильченко); Пильно стежить око. І серце теж події провіща (М. Бажан); — Твоє нещастя зачуває лише моє перемучене серце (О. Кобилянська); Мені їх любі слова чуються, я їх кохання спочуваю, в мене серце схне (Марко Вовчок).

ОПАМ'ЯТА́ТИ (вивести когось із стану непритомності, забуття), ОПРИТО́МНИТИ, ОЧУ́ТИ́ТИ розм., ОПАМ'ЯТУВА́ТИ рідко. — Недок.: опам'ято́вувати, оприто́мнювати. Дужий вітер, дощ миттю опам'ятали юнака (О. Досвітній); Далеке світло опритомнило його (Ірина Вільде); Бризкала в лице недужій, давала нюхати спирту, — очутила (Олена Пчілка).

ОПАМ'ЯТА́ТИ (вивести когось із стану задуми, розгубленості тощо), ОТЯ́МИТИ, ОЧУ́ТИ́ТИ розм. — Недок.: опам'ятовувати, отя́млювати. Що таке? Чого вона хоче? Що-о? — Сніданок чи подавати? Ах, то Варвара. Це трохи опам'ятало його (М. Коцюбинський); Повчання Омеляна не отямило парубка (М. Стельмах); Наймит ізважився покликати хазяїна в другу хату до обіду. Це очутило трохи Корнія (Б. Грінченко).