1. Словник синонімів української мови

ошийник

УДА́Р по чому, у що, чим, без додатка (різкий сильний поштовх кулаком, рідше ногою, коліном, спрямований на людину, частини її тіла), СТУСА́Н, ТУСА́Н розм., ТАСУ́Н розм., ШТОВХА́Н розм., ШТОВХАНЕ́ЦЬ розм., ШТУРХА́Н розм., ШТУРХАНЕ́ЦЬ, БУХА́Н розм., БУХАНЕ́ЦЬ розм., ДУХОПЕ́Л розм., ДУХОПЕ́ЛИК розм., ТОВЧЕ́НИК розм., ТИЧО́К розм. рідше, ШТУРКА́Н діал., ШТУРКАНЕ́ЦЬ діал., ГЕПА́К діал.; ЗАПОТИ́ЛИЧНИК розм., ПОТИ́ЛИЧНИК розм., ЗАШИ́ЙНИК розм., ОШИ́ЙНИК розм. (рукою по потилиці, шиї); ШЛЬОПАНЕЦЬ розм., ЛЯ́ПАНЕЦЬ розм. (легкий удар долонею); КИЙ розм. (палицею). Від удару вона хитнулася. Почорніло в очах (А. Хижняк); Осавула ледве ворушився од стусанів (І. Нечуй-Левицький); Двері відчинено. Штовхан коліном. Староста вилітає геть (Ю. Яновська); Катрусі скоро надокучила криклива дитина і штурханці ґаздині (Н. Кобринська); Несподівано посипались бухани й зашийники на товаришів з усіх боків (С. Васильченко); Кума раз по раз садила кулаком у спину. Колісник мов не чув тих духопеликів — співав (Панас Мирний); Під сердитую годину Одна (рука) смиче за чуприну І товченики дає (Л. Глібов); Ну, дістала ж вона за те від свого тата добрих гепаків (О. Кобилянська); Навіть рідних братів не жалував (Левко): наділяв їх запотиличниками та лящами ні за що, ні про що (М. Стельмах); Сокирою на порозі щось стругало (дитя), поки мати не дала ляпанців (Г. Хоткевич); Не гавкав ти, Рябко! За те ж ми, бач, в науку, Із ласки, з милості панів, Вліпили сотеньок із п'ять тобі київ" (П. Гулак-Артемовський). — Пор. ля́пас.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ошийник — оши́йник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. ошийник — див. ляпас Словник синонімів Вусика
  3. ошийник — -а, ч. 1》 Ремінець із застібкою, що його надівають на шию тварини. 2》 розм., рідко. Те саме, що потиличник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ошийник — ОШИ́ЙНИК, а, ч. 1. Ремінець із застібкою, який надівають на шию тварини. Він тримав за ошийник вівчарку (О. Донченко); Взявши собаку за ошийник, Анушку гордовито йде до приміщення (О. Гончар). 2. розм., рідко. Те саме, що поти́личник. Словник української мови у 20 томах
  5. ошийник — Оши́йник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. ошийник — ОШИ́ЙНИК, а, ч. 1. Ремінець із застібкою, який надівають на шию тварини. Він тримав за ошийник вівчарку (Донч., VI, 1957, 203); Взявши собаку за ошийник, Анушку гордовито йде до приміщення (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 13). 2. розм., рідко. Словник української мови в 11 томах
  7. ошийник — Ошийник, -ка м. Подзатыльникъ. За кожним ступнем брав по парі ошийників, а тамті два, що вели, дали ще по одному, що аж носом запоров у сінці. Св. Л. 298. Словник української мови Грінченка